Глава 5

ГЛАВА 5

Складний тандем

— Сергіюю Васильовичу, у вас через двадцять хвилин зустріч із проректором, потім засідання ради факультету, а ввечері ще перевірка звітів, — швидко проговорила я, перегортаючи список завдань.

— Ти щось забула, Золотко, — Назар підняв на мене погляд із-під окулярів.

— Що саме? — я стримано підняла брову.

— Що між цим я ще повинен якось вижити.

Я скептично хмикнула.

— О, не бідкайтесь, Сергію Васильовичу, я й вам графік харчування можу скласти.

— Це погроза чи турбота?

— Це робота секретаря, — багатозначно відповіла я.

Назар усміхнувся куточком губ, але нічого не відповів.

З кожним днем наша взаємодія ставала дедалі природнішою. Я розуміла його з півслова, він не ставив зайвих питань. Ми працювали синхронно, як два механізми одного годинника. Я навчилася передбачати його реакції, він — довіряти мені з усіма організаційними питаннями.

І, звісно ж, це не залишилося непоміченим.

Під час однієї з нарад викладачі вже відкрито натякали.

— Ну, що ж,Сергію Васильовичу, з такою секретаркою вам, мабуть, і вдома порядок навести не проблема? — із хитрою усмішкою сказала одна з професорок.

Я ледве не вдавилася чаєм.

— Це натяк чи пряма пропозиція? —Сергій навіть не моргнув, відповідаючи спокійно.

— Скажімо так, ми давно не бачили, щоб хтось настільки добре розумів вас із півслова.

Я відчула, як до щік приливає жар.

— Бо я професійна, — буркнула я, відвертаючи погляд.

— Авжеж, — хтось за спиною шепнув: «професійна пара».

Щоразу, коли ми проходили повз викладачів, я ловила на собі багатозначні погляди. Іноді чула уривчасті фрази:

— Ну, от гарна пара вийшла б!
— Вони такі організовані, ніби подружжя.
— Що думаєш, може, скоро й запрошення на весілля отримаємо?

І кожного разу я помічала, як Назар тільки ледь-ледь усміхається, але ніколи нічого не коментує.

А я?

Я робила вигляд, що не чую.

Тому що вперше за довгий час у мене не було чіткої відповіді на запитання: А що, якщо вони мають рацію?

                                          далі буде....