Глава 4

ГЛАВА 4

Початок гри

— Добре, чорт забирай, я буду вашим секретарем, Сергію Васильовичу, — випалила я, дивлячись просто йому в очі.

Він всміхнувся куточком губ.

— Відмінно. Починай сьогодні.

Я навіть не встигла як слід усвідомити, у що себе втягнула. Але ж хто я, якщо не людина, яка приймає виклики?

Перші дні роботи були хаотичними. Виявилося, що бути секретарем голови студентської ради — це не просто сортувати папери й записувати розклад. Це відповідати на купу дзвінків, погоджувати зустрічі, домовлятися про аудиторії, узгоджувати організацію заходів і ще десять тисяч справ, які ніхто ніколи не помічав, поки вони не виходили з-під контролю.

Але найголовніше — це працювати з Назаром.

Він був справжнім лідером. Його не треба було просити двічі — він усе розумів із півслова. Організований, холоднокровний, стратегічний. Іноді надто вимогливий, але завжди справедливий.

Я швидко втягнулася. За кілька днів ми працювали як єдиний механізм. Я ще не встигала подумати, а він уже видавав рішення. Він ще не встиг закінчити фразу, а я вже передбачала, що потрібно зробити.

І це почали помічати.

— Я не розумію, як ти це робиш, але Сергій нарешті почав приходити на зустрічі вчасно, — сказала одного разу голова профкому, коли я принесла їй підписані документи.

— Та годі вам, він і так… дисциплінований, — я всміхнулася.

— Дисциплінований, так. Але він ніколи не працював із кимось настільки… злагоджено.

Я лише знизала плечима.

Злагоджено — це ще м'яко сказано.

Наступного дня, коли ми з Назаром разом узгоджували список майбутніх заходів, у кабінет зайшов один із викладачів.

— Що ж,  Сергію Васильовичу, — сказав він, уважно дивлячись на нас, — схоже, ви знайшли собі ідеального напарника.

Назар кинув на мене швидкий погляд і кивнув.

— Без неї я вже не уявляю цю роботу.

І знаєте що? Я теж.

Щось змінювалося. Ми стали однією командою. Одним цілим.

І це лише початок.

                 далі буде....