Глава 3

ГЛАВА 3

Неочікувана зустріч

Саша

— Олександро Сергіївно, є для вас завдання, — Людмила Юріївна, наша кураторка, поставила переді мною стопку паперів. — Потрібно віднести в студентську раду, щоб виконуючі обов’язки старост груп підписали, а голова студентської ради затвердив.

Я кивнула, швидко схопила документи й вирушила.

Знайти студентську раду було неважко — голоси, сміх і явний безлад лунали ще з коридору.

Я штовхнула двері й на секунду завмерла.

Купа студентів, хаотично розкидані папери, хтось щось кричав, а ще двоє сперечалися над списком.

— Тут повний хаос, — пробурмотіла я собі під ніс.

— І хто ти? — кинула хтось з-за столу.

— Олександра Золотко, староста першого курсу медико-психологічного факультету.

Декілька голів повернулися в мій бік.

— А, та сама, що її всі люблять, — хтось засміявся.

Я вирішила не реагувати.

— Мені потрібно, щоб виконуючі обов’язки старост груп підписали ці документи, а голова студентської ради затвердив. Де він?

— Та десь бігає, — махнув рукою хлопець у прямокутних окулярах, який стояв біля вікна.

Я зітхнула, оглянула приміщення й знову скривилася. Тут усе було розкидано, навіть знайти потрібні папери було б проблемою.

Через десять хвилин мені це набридло.

— Це взагалі нормально? Ви ж студентська рада, а не стихійне лихо! — я підкрутила рукави й почала складати документи, розсортовувати папери й розкладати їх у файли.

Кілька людей здивовано спостерігали.

— Ти що, прибирати зібралася?

— Ні, я просто хочу, щоб тут хоча б можна було знайти голову ради!

Я почала швидко наводити порядок, і, хоч як дивно, деякі навіть почали мені допомагати.

Через двадцять хвилин двері відчинилися, і всередину зайшов він.

Хлопець у приталеній сорочці, з серйозним поглядом і все тими ж окулярами з оправою зверху.

Наші погляди перетнулися, і я зрозуміла, що ми вже бачилися.

Він підняв брову.

— Що тут відбувається?

— Прибираємо хаос, Сергію Васильовичу, — відповіла я, схрестивши руки на грудях.

Він мовчки обвів поглядом кімнату.

— І як тебе звати?

— Олександра.

Він на мить задумався, потім кивнув.

— Ти ідеальна для ролі мого секретаря-асистента.

Я здивовано кліпнула.

— Вибачте, що?

— Робота твоя, якщо захочеш.

Я ще не знала, що відповісти. Але точно знала одне: цей рік буде набагато цікавішим, ніж я думала.

                   далі буде....