Глава 2

ГЛАВА 2

Новий день, старі правила

Сергій

Будильник продзвенів рівно о 6:30. Я простягнув руку, вимкнув його і ще хвилину лежав, дивлячись у стелю.

Нова квартира, новий ранок, але та сама рутина.

Я повільно підвівся, пройшов босоніж до ванної, кинув погляд у дзеркало — темне волосся скуйовджене, очі ще сонні, але втома прихована за звичним самовпевненим виразом. Швидкий душ, кавова машина запустилася одним натисканням кнопки.

Поки заливав у себе перші ковтки еспресо, глянув на телефон. Десятки повідомлень — від одногрупників, студентської ради, викладачів. І одне від Лізи.

«Ти сьогодні маєш час? Чи знову наради й операції?»

Я видихнув і провів рукою по обличчю. Ми з Єлизаветою разом уже три роки, але відчуття, що наші стосунки наче застрягли в точці рівноваги. Вона давно натякала, що пора б уже жити разом. Я ж щоразу знаходив приводи відкласти цю розмову.

Кинув ключі від BMW X7 у кишеню, вийшов із квартири. По дорозі до університету задумався: цей рік має бути фінальним, логічним завершенням усієї шести-літньої історії мого навчання. Але що далі?

— Сьогодні ти вперше асистуєш, не зганьбись, — усміхнувся мені старший колега в хірургічному блоці.

Асистування на операції — ще один крок до того, щоб відчути, наскільки я готовий до цієї професії. Я натягнув стерильні рукавички, глибоко вдихнув. Коли стоїш біля операційного столу, все інше перестає існувати. Є тільки пацієнт, скальпель і ритмічний звук моніторів.

Мої руки не тремтіли. Я зосередився, виконував команди хірурга і розумів — це те, що я люблю.

Вийшовши з операційної, швидко переодягнувся й вирушив до головного корпусу. Треба було вирішити питання з секретарем-асистентом. Цього року мені потрібна людина, яка розуміє відповідальність і не тікає від роботи.

Я йшов коридором, коли хтось різко вискочив з аудиторії, і ми майже зіткнулися.

— Ой, вибачте! — дівчина швидко відступила назад, піднімаючи очі.

Карі, впевнені, з легким блиском.

Я звузив погляд.

— Дивись уважніше, куди йдеш, — спокійно відповів я, навіть не уповільнюючи кроку.

Вона нічого не відповіла, тільки стиснула губи, але в її погляді читалося щось… зухвале.

Я не звернув уваги. Хоча чомусь відчув, що це зіткнення — не останнє.

         далі буде....