Розділ 19. Операція 007

Минуло кілька тижнів, перш ніж пил остаточно влігся, а гучні заголовки газет змінили свій тон. Справжня перемога відбулася не на пустирі біля Опери, а в тихих кабінетах посольства та головного управління поліції.

Барбара особисто принесла матері Томаса офіційний лист від міністерства. У ньому були не лише глибокі вибачення за несправедливе її звільнення роками тому, а й пропозиція відновити службу детектива. Вся правда про таємну роботу батька нарешті вийшла на світло.

Щоденник батька Томаса розкрив неймовірну картину: він роками діяв як вірус усередині системи мафії. «Я став головою не заради влади, а щоб знищити цю отруту», — писав він. Кожна душа, яку він врятував, кожен вантаж , який «випадково» перехоплювала поліція або який псувався під час транспортування — все це було справою його рук. Він фіксував кожен крок організації: від імен дрібних дилерів до схем відмивання мільйонів через іспанські рахунки.

Завдяки цим документам механізм правосуддя запрацював із нищівною швидкістю. Іспанське посольство та Скотленд-Ярд діяли синхронно. Активи Лусьєна були заморожені протягом доби — він справді більше не міг дозволити собі навіть лавки з квітами. Самого Дона, який ще вчора вважав себе богом Лондона, під посиленою охороною відправили в кайданах до Мадрида. Там на нього чекав суд за злочини .

Мафія перестала існувати, розсипавшись, як картковий будинок. Корумпована верхівка міста, включаючи колишнього мера Грінвіля, опинилася за ґратами.

Але поки великі гравці ділили камери в тюрмах, у білій лікарняній палаті Св. Марії панувала зовсім інша атмосфера. Томас балансував на межі сну й реальності. Рідні приходили й минали, та він майже не просинався. Весь цей час Роуз була тінню біля його ліжка. Вона доглядала його, годинами сиділа поруч, іноді засинаючи на незручному стільці. Вона виглядала змученою, але в її очах було стільки ніжності, що повітря навколо ставало теплішим. Вона брала його гарячу руку у свої холодні долоні й тихо шепотіла йому про море, про той корабель і про те, що він має дихати. Іноді вона засинала прямо на стільці, схиливши голову на край ліжка, а вранці зникала раніше, ніж сонячне світло торкалося підлоги. Вона гладила його по щоці, відчуваючи кожну нерівність шкіри, і цей дотик був її єдиним способом попрощатися.

​Одного раннього ранку Томас нарешті розплющив очі.

— Лілі... — видихнув він, шукаючи її поглядом у світлій порожнечі палати.

Він нарешті розплющив очі, але замість коханого обличчя побачив лише сонячні промені, що падали на світлі стіни палати. Поруч нікого не було.

— Це що... я вже в раю? — прошепотів він, але раптовий біль у ребрах приземлив його. — Так, стоп... а там що, біль можна відчувати?

​— Ні, хлопче, не жени коней, поки ти тут зі мною, — пролунав спокійний голос.

Томас повернув голову й побачив Джозефіну. Вона напівлежала на сусідньому ліжку й незворушно читала книгу.

— Джо?

— Ти що, вже й пам’ять втратив? От біда... — зітхнула вона, закриваючи книгу. — Але я рада, що ти нарешті відчапався, а то ми вже місця собі не знаходимо.

​Томас різко смикнувся, намагаючись сісти.

— Тіхо, тіхо! — осадила його бабця.

— Що сталося з дівчиною, з якою я... її ж відпустили? Вона невинна! — в його очах палав відчайдушний запит.

— Не переживай, все в нормі, їй нічого не загрожує, вона приходила до тебе вдень і вночі...

— Ось як... а що з бандитами?

— З ними все покінчено, їх забрали і направлять в суд, — відрізала Джо.

​У цей момент до кімнати увійшла Барбара. Побачивши Томаса при тямі, вона кинулася до нього.

— О, Томасе! Що ж це ти так лякаєш! Нарешті ти отямився... — вона обійняла його так ніжно, як тільки могла. — Ти зробив величезну роботу і заслужив почестей. Нагорода чекає на тебе, коли прийде новий мер. А поки... — вона подала йому газету.

​Томас взяв її і вперше за довгий час щиро усміхнувся. На першій сторінці була історія його батька. Його честь було повернуто.

— Я... не можу повірити... все...

— Томасе, ти стільки натерпівся! — підморгнула Барбара. — Давай не відлежуйся тут довго, тебе чекає робота!

— Я й не сумнівався... ахаха. А точно, комісарка, вона вже повернулася?

​Барбара раптом замовкла, її погляд став холодним.

— Ні, вона і не повернеться.

— Тобто? Старий Джек тоді повертається?

— Поки так, — вона почала збирати свої речі. — Ну що ж, одужуй, а я піду, служба кличе. І ось тобі солодощі, забула одразу дати, — вона поставила на стіл мандаринки.

— Аяйяй, а мені нічого не принесла? — обурилася Джо.

— Джо... ти вже зовсім обнагліла. Все, я пішла!

Томас залишився наодинці з газетою. Шурхіт паперу здавався неприємно гучним у стерильній тиші. Він перечитував статтю знову і знову, шукаючи хоч дрібну згадку, хоч натяк на Роуз, але її ім’я ніби випарувалося, було викреслене з історії міста чиєюсь владною рукою.

​«Дивно... — думав він, вдивляючись у сонячних зайчиків на ковдрі. — Джо каже, що з нею все в порядку, але де вона? Чому її немає в списках свідків? Може... вона просто боїться прийти? Може, вона чекає, поки я сам її знайду?»