Розділ 18. Вистава не закінчена...

Ніч дихала прохолодою, розчиняючи обриси маєтку в густому тумані. Томас рухався за Роуз впевнено й безшумно. Дні, проведені в підвалі, стали для нього не в’язницею, а часом вимушеного перепочинку та концентрації. Завдяки цілющим відварам Роуз та його власним щоденним тренуванням — віджиманням на вогкій підлозі та розминці зв’язок — тіло детектива стало наче натягнута тятива. Рана на нозі загоїлася, залишивши лише тупий відгомін болю, який лише додавав йому злості.

​Роуз, яка знала кожен закуток цього проклятого місця, вела його лабіринтом службових тунелів, де пахло землею та старовиною. Вони виринули біля покинутого садового будиночка, надійно прихованого під гігантським покровом плюща та дикого винограду. Там, у глибокій тіні, тихо й рівномірно рокотав двигун заведеного автомобіля.

---Твоя колісниця, детективе, — прошепотіла Роуз, зупиняючись біля водійських дверей. Вона кинула йому ключі, які Томас перехопив на льоту. — Їдь прямо до відділку. У тебе обмаль часу. Поки ти був у підвалі, я чула розмови... Дон готує щось масштабне. Через два дні він має зустрітися зі своїм лондонським співучасником, щоб завдати останнього удару. Це їхній фінальний хід, Томасе. Ти мусиш бути швидшим за них.

​Томас замість того, щоб заскочити в машину, різко зробив крок до неї, перегороджуючи шлях назад до похмурих тунелів маєтку.

​— Лілі, досить ігор, — його голос звучав низько й владно. — Поїхали зі мною. Зараз. У мене є докази, є щоденник батька — я очищу твоє ім'я. Я не залишу тебе тут одну в цьому кублі, коли все почне руйнуватися.

​— Томасе, не будь дитиною! — вона спробувала вирватися, але він міцно тримав її за плечі, не даючи відсторонитися. — Якщо я зникну разом із тобою, вони миттєво зрозуміють, що стався витік і тоді ми не знатимемо що від них чекати.

​— Ти ризикуєш життям заради справи, яку я маю завершити сам! — Томас притягнув її ближче, заглядаючи в очі. — Поїхали. Я знайду спосіб витягти тебе законно.

​— Ні! — Роуз відштовхнула його, і в її погляді промайнула та сама сталева воля, яка допомогла їй вижити в мафії. — Ти детектив, Томасе, от і роби свою роботу. А я зроблю свою.

​Вона суворо вказала на дверцята машини, її голос став різким від напруги:

— Швидко сідай! Якщо ти зараз не поїдеш, уся робота твого батька піде прахом. Кожна секунда зараз — це крок Дона до Лондона.

​Томас застиг на мить, розуміючи, що вона не змінить рішення. Він різко наблизився і, не давши їй оговтатися, міцно притиснув до себе. Його поцілунок був коротким, але сповненим такої відчайдушної обіцянки повернутися, що Роуз на мить затамувала подих. Вона відірвалася першою, силоміць штовхаючи його до кабіни.

​Томас заскочив у машину і завів двигун, що приглушено загарчав у нічній тиші.

— Спробуй тільки не вижити, Лілі, — кинув він крізь прочинене вікно. — Я тебе з-під землі дістану і власноруч заарештую за непокору!

​Він натиснув на газ, і машина з виском шин зірвалася з місця, зникаючи в нічній завісі лісу. Роуз стояла нерухомо, проводжаючи поглядом червоні вогні фар, поки вони не розчинилися в тумані. Вона важко видихнула, поправила кулон на шиї та рішуче розвернулася, зникаючи в темряві проходу, що вів назад до лігва Дона.

Томас увірвався до відділку, наче ураган. Виглядав він рішуче, кожен рух випромінював силу. Барбара, побачивши його, ледь не впустила стос паперів і кинулася назустріч.

​— Томасе! Живий! Ти хоч розумієш, як ми перелякалися? Твоя мати розповіла про маєток Ешкрофт... ми вже збирали загін, але вона зупинила нас. Сказала, що в тебе є план. З ними все добре, вони під нашою охороною.

​— Барбаро, тримай, — Томас виклав на стіл щоденник батька та документи зі шкатулки. — Це вирок для всієї їхньої організації. Тут докази, які закриють мафію назавжди. Швидко передай це до Скотленд-Ярду та іспанського посольства. Як тільки папери завірять, іспанські активи Дона заморозять, а його самого чекають кайдани та екстрадиція в Мадрид.

​Раптом телефон на столі розірвався від дзвінка. Барбара зняла трубку, і її обличчя миттєво зблідло.

— Це люди Вільямса Грінвіля... Томасе, вони помітили підозрілий рух у центрі. Мафія вже там. Вони переносять ящики з маркуванням «антикваріат», але всередині — вибухівка. Це Королівська опера в Ковент-Гарден! Сьогодні там прийом, будуть сотні людей. Вони готують теракт прямо зараз!

​— Що?! Значить, вони прискорились, — вигукнув Томас. — Барбаро, збирай команду, бери всіх вільних офіцерів і мчіть до Опери. Я поїду першим, спробую виграти час!

—Томасе, стій! У мене немає повноважень на таку масштабну операцію, комісарка у від'їзді, а без неї...

— Неважливо! Коли вона повернеться, я сам за все відповім. На кону життя міста!

​Барбара важко зітхнула і кивнула, кидаючись до рації. Томас вибіг на подвір’я, щоб застрибнути в машину, але завмер. Майданчик, де хвилину тому стояв автомобіль, був порожнім. Тільки свіжі сліди шин на бруківці.

​Тієї ж миті з будівлі вибігла Барбара, її очі були розширені від жаху.

—Томасе! Щоденник... документи... їх немає! Хтось зайшов через чорний хід і забрав усе зі столу, поки я відволіклась на дзвінок!

— Прокляття! Хвіст! Вони вели мене від самого маєтку, — він люто вдарив кулаком по огорожі.  — Крадій не встиг далеко від’їхати. Барбаро, є якась запаска?!