Розділ 14. Я знаю, хто ти

Ранок видався холодним і вологим. Томас прийшов до відділку ще до світанку, коли місто тільки починало дихати крізь сизий туман. У коридорах панувала мертва тиша, яку порушувало лише монотонне гудіння люмінесцентних ламп.

Зайшовши до кабінету детективів, він не вмикав основне світло, обмежуючись тьмяним променем ліхтарика. Його цікавили дві речі: записник-перекладач Кевіна та правда про Любардів. Ситуація з комісаркою вчора не давала йому спокою. Невже він настільки втратив пильність через параною, яку посіяла Роуз?

Він обережно відчинив шухляду. Серце тьохнуло.

— І справді він... — видихнув Томас, гортаючи знайомі сторінки з почерком друга. — Може, я справді через слова Роуз почав бачити ворогів у кожному зустрічному? Може, вона просто грається моїм розумом?

Він відклав записник і підійшов до архівів давніх справ. Шукав Англійських аристократів, Грінвіля, Любардів... Марно. Про Грінвіля — лише загальні довідки, про Любардів — ані слова. Зрештою, у папці іноземних аристократів він натрапив на коротку відмітку: «Матеріали щодо родини Любард вилучено. Дані зберігаються в особистому архіві комісара».

Томас стиснув зуби. Це був виклик. Він знав, що кабінет Елізабет зачинений, але минулий комісар, Джек, навчив його колись корисному трюку. «Детектив має вміти входити в двері навіть тоді, коли господарів немає вдома, бо злочинці не чекають на запрошення», — казав Джек, показуючи, як за допомогою звичайної сталевої пластини та чуття обійти старий замок. Джек завжди вважав, що бюрократія — це стіна, яку справжній детектив повинен вміти перелізти.

"А що, тільки комісару можна без дозволу нишпорити в нашому кабінеті?" — подумав Томас, акуратно відмикаючи двері.

У кабінеті Елізабет пахло дорогим тютюном і лавандою. Томас швидко перевірив стіл — порожньо. Час невблаганно спливав, скоро відділок мав ожити. У поспіху він різко розвернувся і нещадно вдарився мізинцем об ніжку важкого дубового стола. Від сильного удару десь у глибині деревини клацнуло, і з протилежного боку висунулася прихована панель — секретна шухлядка.

— Хай тобі грець! — прошипів він від болю, але тут же заціпенів. — Ого...

Там лежали пожовклі документи ще часів Джека. Томас гарячково перебирав листи, поки на очі не потрапило прізвище «Любард». Вихопивши кілька аркушів, він повернув усе на місця, вислизнув із кабінету і зачинився у себе якраз тоді, коли в коридорі почулися перші кроки колег.

До обіду Томас допомагав координувати групи, що готувалися до облав на «Вовків». Втома навалювалася свинцем. Він присів поруч із Джозефіною, яка звично гладила свого кота.

— Ех, знаєш, Томасе, — задумливо мовила вона, — саме на острові Мен я вперше зустріла свого першого чоловіка. Тоді це було розкішне місце — казино, променади у Дугласі, вікторіанські готелі... Світське життя вирувало. Було б непогано, якби після всього ми поїхали туди всією командою просто відпочити.

Томас лише кивнув, думаючи про те, що острів зараз навряд чи зустріне його казино та променадами.

---

Нарешті — вокзал. Потяг рушив, розрізаючи рейками передмістя. Вагон був майже порожнім. Томас дістав вкрадені документи і почав читати. Те, що він побачив, змусило його забути про сон.

Париж. П’ять років тому. Велика операція з ліквідації каналу героїну. Величезний склад, сотні постраждалих, провал. Все збігалося з розповідями комісарки, але була одна суттєва деталь: операцією заправляла не поліція, а сама пані Любард. Вони з чоловіком були не просто аристократами — вони контролювали тіньові потоки. Після провалу вони втекли до Лондона, намагалися відкрити бізнес із продажу масок, але прогоріли. Тепер художня діяльність була їхнім останнім прихистком... Про участь Елізабет у тих подіях у цих паперах не було жодного слова.

Раптом телефон у кишені завибрував. Барбара.

Томас швидко пішов у вбиральню потяга, щоб ніхто не почув розмови.

— Слухай, Томасе, — голос Барбари був напруженим. — Пам'ятаєш ту дівчину, з якою ти танцював на балу? Роуз Доусен.

— І що з нею?

— Грінвіль допоміг нам перехопити один лист. Наша «артистка» не така проста, як здається. Ми перевірили її останні контакти — вона починаюча співачка, але її зв'язки ведуть прямо в брудне кубло. Я знайшла докази: перехоплені записки свідчать, що вона безпосередньо контактує з верхівкою «Вовків». Роуз — їхній зв'язковий або, що гірше, їхні очі в нашому колі.

Томас вимкнув телефон і вийшов із вбиральні, намагаючись вгамуватись від почутого. Повернувшись до свого місця, він завмер: поруч із його сумкою сидів незнайомий чоловік у непоказному пальті та капелюсі, насунутому на очі. Біля його ніг стояла велика картонна коробка з отворами для повітря.

​— Добрий день, — сухо привітався Томас, намагаючись розгледіти обличчя сусіда.

— Добрий, добрий, Томасе, — пролунав знайомий голос із хрипкими нотками.

​Томас миттєво напружився, рука мимоволі сіпнулася до внутрішньої кишені піджака.

— Звідки ви знаєте... — він зупинився, впізнавши цей зухвалий погляд під крисами капелюха.

— Ти? Переслідуєш мене?

— Ні, я просто ховаюся, — прошепотіла Роуз, поправляючи фальшиві вуса. — Мене так надихнув твій вчорашній «дідусь», що я вирішила теж приміряти нову роль. Плюс, у мене на острові свої справи.