Розділ 48. Як усе починалося та чи можна було цьому запобігти (частина п'ятнадцята).

Того ж дня, по обіді, Ніна лежала в ліжку і в неї розколювалась голова. Так сильно, що аж нудило. Випила парацетамол. Поміряла температуру - тридцять сім і п'ять. Паскудненько.
Уся ота колотнеча з подарунками остаточно позбавила її сил.
Що це були за подарунки? Багато книг, у тому числі дорогих ілюстрованих енциклопедій, на квіткову тематику. Також Назар приніс свої власні книги на які вона, коли була в нього вдома, зацікавлено позирала. Про емоційний інтелект, але не лише про нього. І коли їй усе те читати? Потім ще був той м'який светр (це історія майже дворічної давності: у Дібровських було новосілля, Назар її проводив пізно ввечері додому, вона змерзла і він віддав їй цей елемент свого одягу та попросив не повертати). Ніна, як ми вже знаємо, його благополучно повернула, але просто зараз натягнула на себе цей светр, бо її вже знатно трусило та підморожувало. Підвернула довгі рукава. Наче тепле безрозмірне плаття та й годі.
Далі: парфуми, креми, мила та лосьйони. Усе з Болгарії. Усе з трояндовим ароматом. Болгарія славиться своєю Долиною троянд або Розуватою долиною. Треба колись, якщо буде можливість, її відвідати.
Далі: трав'яні чаї на основі лікарських рослин. Дуже багато чаїв.
Наступне: болгарський лукум. Відрізняється від турецького тим, що є менш солодким і більш ароматним.
Потім: дві пляшки вина (червоне та біле) та одна пляшка лікеру "Мента". Останній можна спокійно додавати до випічки.
Окрім того: сироп з пелюсток троянд. Теж чудове доповнення до випічки.
І насамкінець: нормальний такий, дебелий  шмат бринзи. Не менше двох кілограм.
Ніні не було коли дивуватись. Так, вона абсолютно не розуміла, чому усе це добро тепер належить їй, чому Назар так добре до неї ставиться, чим вона заслужила це все. Що вона у своєму житті такого хорошого зробила, що тепер має прихильність цієї чудової у всіх сенсах людини? Відповідей не було. Лише одні питання. А потім і всі питання щезли, бо її стан різко погіршився. Дібровський відправив її у ліжко. Саму. Наказав поміряти температуру, а сам в цей момент пообіцяв приготувати аж цілий літр чаю.
- Чому літр?
- Бо тобі треба пити багато рідини. Щоб нечисть виходила з організму.
Це справді працює?
- Якщо я буду пити багато рідини, то мені доведеться постійно ходити в туалет. А я не хочу. Я просто хочу спати.
- Вип'єш мій чай, я вкрию тебе теплою ковдрою, а, може, й кількома і будеш спати.
- Ти точно хочеш моєї смерті.
Вони говорили про це, доки підіймалися сходами на другий поверх.
- Це рідкісні методи лікування моєї бабці. Чи знала ти девіз всього її життя? А я от знав. Жодної клятої хімії!
Ніна тихо розсміялася.
День поступово перейшов у вечір, а потім і в ніч. Ввечері, вона зовсім трохи поклювала бутерброд і це тому, що він наполіг і, власне, його приніс, а потім остаточно вирубилася. Прокинулася аж о дев'ятій ранку. У неї були не дуже чіткі спогади про те, як Назар час від часу до неї заходив і обережно торкався її лоба, поправляв ковдру, щось говорив, запевняв, що все у них буде добре.
Все буде добре. Навіть якщо уже завтра це все закінчиться. Ця гра. Це вдавання, що вони мають право демонструвати свої почуття. Що вони знаходяться в вакуумі і зовнішній світ просто не здатен їм завадити. Не здатен їх зупинити.
Ліза написала:
Привіт. Наче йду на поправку. Думаю, через пару днів оклигаю. А ти там як? Братика бачила?
Братика...
Так. Вчора заходив. Приніс сувеніри, солодощі, парфуми. Багато всього.
Це я попросила його накупити різних приємностей. Для тебе і твого батька.
Ясно. Дякую.
Подякуй ще моєму ненаглядному. Не знаю, як він усе те спакував і доніс.
Уже подякувала.
"Але збираюсь ще".
Я й сама трохи прихворіла. Сьогодні буду відпочивати.
Так. Я розмовляла з Назаром. Власне, тому я тобі й пишу. Ця холера вже й до Згару дісталась. Ненавиджу зиму. Ненавиджу свої шмарклі. Не сумуй, Ніно. Прорвемося, як завжди. Одужуй швидше.
І ти.
"Якщо вона уже розмовляла з Назаром і він їй все розповів... навіщо тоді запитувати мене, чи я з ним бачилась? Перевіряє? Нічого не розумію. Або я собі щось придумую. Як завжди".
Почувалася Ніна пречудово. Значить, методи лікування бабці Ганни виявилися дієвими.
Прийняла душ. Переодягнулася. Цікаво, Дібровський пішов додому чи, може, він спить у свої старій кімнаті? Тобто, в кімнаті, яка колись йому належала. Була вже десята ранку. Треба перевірити.
Підійшла до дверей, постукала. Ні звуку. Ну, звісно, він побрів додому. Рвучко відкрила двері. Назар спокійно лежав на ліжку. Спав на животі. Ковдра люб'язно сповзла (невідомо коли) і відкрила його широку спину. Ну, не можна було їй так безсоромно на нього витріщатися, а з іншого боку... чому б і ні? Такі красиві лопатки. Такий бездоганний хребет.
- Що таке? - почула приглушене.
Його скуйовджене чорне волосся теж зводило її з розуму. Все у ньому зводило її з розуму.
- Ти не спиш?
Таке ідіотське питання!
- Вже ні. Як почуваєшся?
Перевернувся на спину. Стало ще гірше. Ніна поспішно відвела погляд. Саме тому, що було на що подивитися.
- Я... здається, я повністю здорова.
- Це ж добре, - пробурмотів і чимось зашелестів. Одягом?
- Я тебе чекатиму внизу. Будемо снідати. На жаль, знову гречка. Нічого не встигла приготувати. Ти ж не проти?
- Мені до вподоби ця стабільність. Знаєш, є такий старий фільм, називається "День бабака". Я готовий до кінця свого життя харчуватися гречкою, якщо усі мої ранки будуть такими. Ти розумієш про що я?
Якось вчора було спокійніше.
- Давай поговоримо потім, - справа закінчилась її ганебною втечею.
Поснідали.
- Може, подивимось фільм? - запропонувала Ніна.
Що завгодно, тільки б не говорити.
- Який?
- Давай "День бабака". Пам'ятаю, що бачила його дуже давно. Ще в дитинстві. А потім можна погуляти надворі. Я щодня стараюсь гуляти хоча б по пів години. До речі, тобі не потрібно додому?
Назар вже вмикав телевізор. Почувши останнє питання, здивовано вигнув брову:
- Ти мене виганяєш?
- Ні. Просто не хочу бути нав'язливою.
- Якщо ти мені набриднеш, то я встану й піду. Не хвилюйся.
- Домовились.
- Хочу поставити тобі питання, - чоловік вже активно нишпорив у фільмотеці.
- Яке?
- Що це за вірш був такий? Наче гімн всього мого життя, не інакше.
- Мого також.
Ніна зашарілась. Вони поглянули одне на одного. Дивилися дуже довго, сидячи на одному дивані, проте зберігаючи дистанцію приблизно в пів метра.
- А, вірш. - вона нарешті згадала, яким було його питання. - Цей вірш написала Леся Українка.
- Ого. Круто.
- У неї також було в житті нещасливе кохання.
- Чому також?
Ой. Спіймав на гарячому.
Чи існував реальний і запатентований спосіб стати невидимою? Бо інакше він дирку в ній зараз просвердлить своїми очиськами. Так зиркав, що вже неможливо витримати.
- Можеш не розповідати. Давай дивитись фільм.
Так цікаво підібгав ноги, обклався подушками, увімкнув фільм. А Ніна сиділа трохи віддалік і почувала себе повною дурепою. Такою дурепою, яка ніяк не наважиться стати до нього ближчою. Хоча б на крок. Хоча б на міліметр.