Розділ 45. Як усе починалося та чи можна було цьому запобігти (частина дванадцята).

Через місяць вона усе ще перебувала у якійсь диковинній прострації.
Ніну охопила байдужість, притиснула усією своєю вагою, позбавила хвилюючих і тих тремтячо-повітряних емоцій. Вірніше, не позбавила. Розмазала їх наче по асфальту.
Перший поцілунок зі своїм зведеним братом. Перший поцілунок з чоловіком Лізи. Перший...
Проте відразу після того, як це сталося, їй було безмежно гірко, болісно й соромно. То ось який це вигляд мало збоку? А якби їх застукала Ліза? Батько? Той самий Петрович. Дібровський так само би кожного з них вигнав із двору, так само пригрозив би чимось (чим?) і змусив мовчати, так само позбувся би несподіваного і небажаного свідка їхнього гріхопадіння (так, це дуже пафосне слово)? Навіть думати про це було страшно. Про те, що їх побачив би хтось інший.
Набравшись сміливості, через декілька днів після тої злощасної події, Ніна набрала Богдана. Хотіла вибачитись. Щиро хотіла попросити у нього вибачення. Пояснювати щось було без толку, але на неї чекала невдача. Здається, шановний пан архітектор заблокував її номер. Може, воно й на краще. Ось так швидко і майже безболісно відрубати ту нитку, яка їх зв'язувала. Ясно ж, що єдине почуття, яке вона тепер у нього викликала це огида.
А от у Ніни завдяки цьому пану завелася нова орхідея, а окрім того в неї був проєкт вражаючого саду, якого їй вже не хотілось мати.
Не заслужила.
Ліза сприйняла її меланхолію, її тужливий сум таким чином:
- То він тебе покинув? Просто взяв і порвав з тобою у твій день народження? Це тому, що на нього якогось біса Назар наїхав? Я не детектив і навіть не доктор Ватсон, але щось тут не сходиться, Ніно.
- Це було наше спільне рішення. Розірвати стосунки.
- Але ж повинна бути якась причина. Закохані люди (а я впевнена, що Богдан був у тебе закоханий) не припиняють стосунки просто так. Чи я чогось не знаю?
"Я цілувалась з твоїм Назаром".
Сказати це було легко. Відносно легко. Поцілунок, навіть такий пристрасний, як у них, наврядчи мав шанс стати аж такою великою та ганебною зрадою. Страшною та незворотньою. Ну, поцілувались разочок. З ким не буває? Тим паче Ліза вже говорила, що ставиться до цього питання дуже виважено, з тверезою, так би мовити, головою. Може, б вони ще удвох і посміялись над цим. Може. Хіба не кумедно?
- Я... цілувалась з ним, - мовила Ніна, запинаючись.
- Що?
- Я цілувалась з Богданом, а потім, на наступний день, він сказав, що вважає мене легкодоступною.
- Що?! Що це на хрін за козел такий?!
- Я спершу не звертала на це уваги, проте тривожних дзвіночків ставало все більше. Він ще дуже настирно запитував мене про те, скільки у мене було сексуальних партнерів. Мов, якщо один чи два то ок, а якщо більше... то наврядче я зможу стати щасливою.
- Та на холеру ти таке терпіла? - поцікавилась  обурено Єлизавета. - А він же здався мені адекватним. Особливо, порівняно з моїм Назаром, у якого під час святкового обіду наче демон вселився. Ну, це взагалі, це ні в які ворота... Цей гівнюк тебе хоч не травмував, не чіплявся, руки не розпускав?
- Ні. Та я б і не дозволила.
- А, знаєш що. Цей Богдан це ж якийсь знайомий Петровича? Я попрошу в Петровича його контакти. Або ні. Це довго. Ти ще не видалила його номер? Подзвоню і всиплю цьому хворому і збоченому придурку по саме перше число!
- Будь ласка, Лізо, не треба. Я не хочу про нього думати. Я не хочу з ним зв'язуватись. Ми зустрічались, якщо це так можна назвати, зовсім недовго. Менше місяця, здається. Я про нього вже зовсім забула. Не потрібно це все ворушити.
Її брехня поступово виходила на новий, якісно інший рівень!
- Бідна моя, хороша, - співчувала їй Ліза, коли вони удвох прогулювалися по зимовому лісу. - І чому тобі не щастить з чоловіками? Спершу отой Матей про якого ти мені розповідала, тепер ось це непорозуміння. Може, давай я познайомлю тебе зі своїми родичами. У мене багато племінників неодружених. Я оця... тітка багатодітна.
- Дякую, але мені це не потрібно. Мені і самій добре. Ніщо мене не хвилює, ніщо не бентежить. Я жодного дня у своєму житті не мріяла про те, щоб вийти заміж чи про щось подібне.
- Але ж тобі хочеться іноді... ну, розумієш?
- Якщо захочеться дуже сильно, то когось для цього знайду.
- Ну, що ти мені таке втираєш? Ну, ясно ж, що секс без зобов'язань це не для тебе.
- Звідки тобі це знати?
Уся ця розмова так втомлювала! На щастя, Ліза більше не розвивала цю тему. Минув ще один тиждень і подруга вирішила провідати своїх батьків. Поїхала із Згару на невизначений термін. Ніні морально стало легше.
Назар увесь цей час писав їй. Запитував, як справи, чим займається, чи не шкодує, чи заспокоїлась... Ніна не відповіла на жодне його повідомлення.
Сьогодні надіслав таке:
Мені цікаво: чому саме він? Це був свідомий вибір чи ти просто вирішила мене позлити?
Ігнорувати й далі? Та ні.
Я вирішила, що цей чоловік може стати бар'єром.
Поясни.
Бар'єром між тобою і мною. Ще одним. Додатковим.
Який сенс в цих бар'єрах?
Може, вони потрібні для того, щоб ми з тобою чогось не накоїли. Чогось такого про що потім пошкодуємо.
Ліза це також бар'єр?
Так.
А чи не збиралась ти, Ніно, народжувати від нього? Він був би не проти. Ти могла би створити ще декілька додаткових бар'єрів. Візьми цю ідею собі на замітку, а краще запиши. І за пораду не дякуй.
І він покинув мережу.  Розізлився?
Ніна взялася гарячково писати:
Вибач. Це все трохи вибило мене з колії. Я всім навколо брешу і сама не знаю для чого я це роблю. Хоча ні, знаю. Я мрію про те, щоб ми з тобою знову опинилися наодинці. Насправді, я ні про що інше просто не можу думати. Тому, так, Ліза спочатку була бар'єром і то серйозним. Тепер вже ні. Тепер я не знаю, чи існує ще хтось чи щось таке, що може мене зупинити. Я тебе хочу. Хочу і все. Нехай навіть завтра настане кінець світу, мені всеодно. Особливо, якщо таки настане, я хочу перед судним днем прокинутися з тобою в ліжку. Це видається мені такою розкішшю. Я знаю, що це наврядче станеться. Я знаю, що я боягузка, але я вже давно перейшла ту межу, коли мені було соромно за свої думки. Мені нема чого соромитися. Я кохаю тебе, Назаре.
Ще раз усе перечитала. З очей крапали сльози. Зібралася все видаляти, а потім... просто натиснула на ту бісову стрілку і відправила повідомлення.
Що буде, те буде.
Горить сарай, гори і хато.