Розділ 33. Ніні — двадцять шість років (частина четверта).

Що стало початком? Той неймовірно короткий відрізок ночі, майже перед самим світанком, коли він зовсім трохи потримав її у своїх обіймах, а вона так необачно дозволила йому це зробити? Наврядче. То було, звісно, хвилююче, але не настільки, щоб втратити голову і про все забути. Ніна цілком щиро й наївно вважала, що більше ніколи подібне між ними не повториться. Та й нащо такому повторюватись? То була одноразова акція. 
 Назар тоді стримав свою обіцянку. Вони просто спокійно полежали близько години, навіть не говорили. Потім Ніна виплуталася зі свого савану, який уособлювала біла підковдра, схоже, усіяна квітами світло-блакитної гепатики, і без жодного відчуття жалю чи сорому (бо ж таки змогла вийти достойно із цієї суперечливої ситуації), почимчикувала додому.
Тато звично працював на полі. Того ранку між ними сталася така розмова:
- Ніно, мені не те, щоб цікаво, але як батько я все ж повинен спитати. Що між вами двома відбувається? Між тобою й Назаром. Мені слід хвилюватися?
Вони були на кухні. Ніна нашвидкоруч готувала їм тости та смажила яєшню зі свіжою зеленню.
- Не думаю. 
Валентина ця відповідь чомусь не влаштувала. Він лише невдоволено звів свої брови. 
- Спочатку цей скандал із Лізою. Потім ти йдеш щось нібито налаштовувати з її чоловіком, хоча все справно працює. Я звечора перевірив.
- Тату, які у тебе можуть бути претензії? Усе справно працює, бо ми таки полагодили сайт. Він виснув трохи. Ще деякі позиції не можна було додати до корзини.
- Ви всю ніч цим займалися? Усю ніч лагодили?
Чути таке від свого батька було вже трохи занадто.
- Ми спали всю ніч, - взялася вона нервово пояснювати. - У різних кімнатах. Ти справді думаєш, що я збираюся повторювати твою нелегку долю? Ховатися по різним захаращеним сарайчикам й крутити шури-мури? Та ще з Назаром, якого я з дитинства знаю і він мене чудово знає. За спиною своєї найкращої подруги, яка пожертвувала своїми часом та енергією, доклала неймовірну кількість зусиль, щоб дуже помітно поставити нашу справу на ноги. Ти судиш всіх по собі, тату?
Ніна чудово бачила, що робить йому боляче та вже не могла зупинитися. Розклала омлет по тарілках. Той мав не надто апетитний вигляд. Кулінарія їй не те, щоб давалася. Особливо, коли доводилося готувати з такими от емоціями. Приступила до трапези, хоча кусок в горло не ліз.
- Вибач, доню. Саме тому, що я це все пережив на власній шкурі, мені й не хочеться, щоб ти повторювала моїх помилок. Якщо між вами справді щось є, краще відразу розповісти про це Єлизаветі. 
- Так, як ти розповів моїй мамі?
На це Валентину не було чого відповісти.
- Будь ласка, тату, не муч мене своїми безпідставними підозрами. Давай закриємо цю тему раз і назавжди. Сьогодні приїздить Дібровська. Їй не обов'язково знати, що я ночувала в Назара. Якщо ти, мій батько, надумав собі казна-що, то, цілком вірогідно, що й вона на таке здатна. Людська фантазія не знає меж, чесне слово.
- А ти сьогодні напрочуд красномовна, доню, - уже завершуючи свій сніданок промовив Валентин. - Вибач. Звісно, я тобі вірю. Я нікому нічого не розкажу. Але лише цього разу. Якщо таке трапиться ще раз... я не стану мовчати. Мені потрібен спокій. 
- За це можеш не хвилюватись. Більше такої дурниці не станеться, тату. І говорити немає про що.
Спогади настільки захопили Ніну, що вона отямилася лише тоді, коли вже опинилася перед потрібними дверима. Трохи постояла, посміхнулась своїй тодішній наївності, відімкнула двері своїм ключем.
- Це ти? Чого так довго? - почула голос брата.
- Не знаю. Не помітила, як час минув.
Поставила рюкзак на підлогу. Роззулась. 
- Ліза дзвонила.
- Що ти їй сказав?
- Що ти приймаєш ванну. Знову вас прикрив. Це вже який раз? Шостий? Сьомий?
- Дякую дуже. Ти найкращий, Франческо, і ти це чудово знаєш.
Ніна пройшла у кімнату. Брат, як завжди, грав у якусь кровожерливу гру на телефоні, лежачи при цьому на пузі.
- Я роблю це тому, що ти моя сестра, а Ліза мені ніхто. І ще я роблю це тому, що наша мама дуже мріє про те, щоб у тебе нарешті з'явилось якесь особисте життя і ти нарешті вийшла заміж і народила купу дітей, а перед цим мама хотіла би погуляти на твоєму весіллі. Тобто, фактично я роблю це заради нашої мами, але всеодно це дуже погано, Ніно. Погано обманювати і брехати. Навіть такий безпринципний суворий сігма як я, вже давно почувається не в своїй тарілці. Не могла би ти завести стосунки з кимось іншим? Мені ти також, як старша сестра, подаєш не найкращий приклад, але то таке. Я вже давно сігма. Ще з одинадцяти років. Мене вже ніщо не дивує і тим паче ніщо кардинально мене не змінить.
Слухати це було трохи смішно і водночас сумно. Так, Ніна була, вірніше, стала не дуже гарною людиною. Бувало й таке, що вона сама себе ненавиділа. Поки що перемагала любов до Назара. Поки що. Але що буде, якщо одного разу першість отримає ненависть до себе?
- Що означає це твоє "сігма"?
- А ти не знаєш? - Франческо аж з ліжка схопився, здивовано вирячившись на Ніну. 
- Не знаю.
- Ну, ти даєш. Знаєш, що таке "альфа-самець"?
- Звісно. Це в тварин?
- Воно стосується не тільки тварин, а й людей. Серед людей також є альфи - лідери, які можуть собі дозволити декілька самок, - передчуваючи негативну реакцію старшої сестри, Франческо її випередив. - Я таке дуже навіть засуджую. Тим паче, я зовсім не альфа. Я - сігма.
- То хто такий сігма? - вже трохи втомлено перепитала Ніна.
День був насиченим. Хотілось спати.
- Сігма - це вісімнадцята літера грецького алфавіту. Але не все так просто. Я не слабак, - братик рішуче поправив окуляри, які вже сповзли на перенісся. - Таким, як я не треба жоден колектив. Ми круті самі по собі. Навіть самки не мають для нас такого вже першочергового значення, хоча нам, як і будь-яким іншим чоловікам, також потрібно розмножуватись. Сігми - мовчазні, закриті в собі, амбіційні, креативні, незалежні і ще притягують до себе жінок, як магнітом. Мені здається, що твій Назар також сігма, тому ти його й полюбила. На альфача він не тягне. Вибач.
- Яка ж ти ще дитина! - Ніна лагідно потріпала малого по його "вовчому" загривку, помилася та й пішла спати.
Завтра у них з Назаром відбудеться їхній перший повноцінний секс. Під прикриттям вежі Гуініджі, яка ні в чому, звісно, не винна.