Розділ 27. Ніні — двадцять п'ять років (частина четверта).

Невдовзі Назар приїхав. Ніна чудово його бачила, а от він її ні. Можна було почекати, доки він зникне в хаті та й самій забратися геть. Це була непогана ідея. За той час доки вона тут сиділа, її сміливість кудись поділась. Енергія, яка ще зовсім нещодавно вирувала, здається, теж побрела спати. Ніна знову стала сама собою. Меланхолійною і трохи наляканою тим, що відбувалося в її житті. Це було навіть складно описати. Суцільний та неконтрольований  хаос. 
Назар між тим вже закривав ворота. Взяв з собою ноутбук та й пішов у напрямку хати. Все ж обернувся. Наче б то щось відчув. Ховатися далі не було потреби.
Він сам до неї підійшов.
- Вибач. Не розрахував час. Зустрічався з замовником. Зараз мені також треба трохи попрацювати, внести деякі правки і надіслати їх на погодження. Ліза вже завтра повертається. Та ти й сама це знаєш, адже ви умудрилися помиритись по телефону. Якщо чесно, я навіть не впевнений, що роблю правильно, змушуючи тебе до діалогу. Ти ясно дала мені зрозуміти, що я тобі не потрібен під жодним соусом. Тож, мабуть, я просто залишу тебе в спокої. Не турбуватиму і не набридатиму. І не задовбуватиму більше своєю жалюгідною любов'ю. Пора і честь знати. Добре?
Наче б то все було добре. Все складалося добре. Підозріло добре. Настільки "добре", що від цього слова у неї в роті з'явилася неприємна оскома. 
Якщо все було СПРАВДІ добре, то чому тоді Ніна вагалася?
- Я хотіла б з тобою поговорити про те, що... чому, коли ти говориш про Лізу, то я чую в твоєму голосі якусь зневагу? Навіть, не так. Нехтування. Я весь цей час думала, що ви з нею дуже щасливі. Я не підозрювала... Я просто не розумію, чого тобі не вистачає. Що є в мені такого, чого немає в ній?
 Назар виглядав достатньо здивованим, коли вона озвучила це питання.
- То ти про це хочеш поговорити? Гаразд. Заходь. Але тобі доведеться почекати хвилин сорок, доки я буду працювати. Це тебе влаштує?
Ніна поглянула на годинник. Була лише дев'ятнадцята тридцять.
- Так. Влаштує.
Назар уже відмикав двері. 
- Ніно, ти хто за освітою? 
- Біолог.
- Диплом захистила?
- Так.
- Ну, тоді все зрозуміло. Ти біолог, а я біологічне створіння і ти просто вирішила мене дослідити, - не зовсім вдало пожартував  Дібровський.
- У мене більш вузька спеціалізація. 
- Це не важливо. Ласкаво прошу. Все ж якщо ти не розберешся в моїх мотивах, то ніхто цього не зробить, - сказав, як не дивно, без притаманного йому сарказму.
Назар відразу рушив до кабінету. Ніна побрела слідом. 
- Ти хочеш тут мене почекати? - вже вдруге за вечір здивувався.
- Так. Якщо можна.
- Якщо сидітимеш тихо і не будеш відволікати, то ок. 
Вона присіла на канапу, яка була застелена знайомим покривалом. Ніна відразу його впізнала. Це покривало вона подарувала подружжю Дібровських на новосілля.
Сорок хвилин спершу перетворились на годину (замовник виявився трохи балуваним), а згодом і на півтори. Спершу, Ніна розважала себе тим, що роздивлялася тісну кімнату та все, що в ній було. З меблів тут була канапа на якій вона, власне, й сиділа. У кутку стояла невелика книжкова шафа, напевно, забита спеціальною і дуже розумною літературою на тему інформаційних технологій та різних технічних інновацій (якщо ці два словосполучення не означали одне й те саме). Ніна дуже поверхнево розуміла, як це бути програмістом та які знання при цьому треба мати. "Чайник" він і в Африці "чайник". Відсотків тридцять всього простору займав широкий стіл. От на ньому знаходилось чимало всілякого комп'ютерного добра (монітори, "миші", ще якесь незнайоме залізяччя). Виглядало це все неймовірно круто. Тепер нарешті Ніна зрозуміла, чому Єлизавета так часто хвалилась тим, який у неї розумний Назарчик. Пишатись і справді було чим. Коли поруч знаходиться людина, у якої мізки зовсім по-іншому працюють, і ця людина по-справжньому тобі близька, і ти маєш змогу вільно її пізнавати... Щось в цьому є, чи не так? Щось прекрасне й водночас химерне.
Потім оглянула стіни. Невинно-чисті. Жодної картини чи замальовки. Обернулась і вражено ахнула. Плакат з головними героями  "Атаки титанів".  Ерен, Мікаса та Армін. Що, Назар також це аніме подивився? Ліза змусила? Цікаво. Дуже цікаво. 
А ще цікаво, чи міг би він, наприклад, залізти в якусь базу даних, вкрасти паролі, поцупити важливу інформацію? Так, це карається законом і Ніна таке тільки в фільмах бачила та все ж... Потрібно буде колись запитати.
Далі думки забрели у геть незрозуміле русло. Ніна дозволила собі спостерігати за ним. Їй подобалась його зосередженість. Подобалось, як йому в очі лізло волосся і як він роздратовано прибирав його. Подобались його руки і те, що вони не знали спокою. Строчили щось по тій клавіатурі без кінця і краю. Іноді принтер випльовував якийсь папірець. Іноді Назар бурмотів щось собі під носа. Він ні разу не глянув в її бік. Давав безмовну згоду на те, щоб вона його побачила? Вперше в житті. 
У Ніни були дуже дивні та змішані відчуття. Їй давно не було так спокійно. Ще вчора, навіть сьогодні, ця людина, яка зараз знаходилась поруч з нею, дратувала до сказу. То що змінилось? Господи, що змінилось? 
Так би й сиділа тут вічно і не звертала уваги на те, як минають хвилини й години. Ех, чомусь хотілося спати.
Пробудження вийшло доволі різким. Незнайома кімната. Незнайоме ліжко. Було не так вже й темно, бо горів нічник. Назар спав поруч. Вона бачила його спину. Котра година? "Друга ночі" люб'язно підказав смарт-годинник.