Розділ 24. Ніні — двадцять п'ять років (частина перша).

Було тринадцяте червня і Ніна не знала, що їй робити. Здавалось, можна трішечки видихнути і перепочити. Черговий сезон квітування ірису позаду. Попереду - відправки замовлень, але пару тижнів на відпочинок (звісно, умовний) вона все ж мала.
Проте було дещо жахливе. Щось таке, що не давало їй спокою ні вдень, ні вночі. Річ у тім, що учора найгірші підозри Ніни справдились.
Цей рік обіцяв бути настільки продуктивним, наскільки і виснажливим. Завдяки Лізі, котра цілком успішно вела сторінку в Інстаграмі, про їхнє поле дізналось більше людей. Як наслідок, охочих приїхати в Згар та побачити все на власні очі лише додалося. Як і роботи, клопотів, різноманітних проблем. Ліза їй дуже допомагала. Активно брала участь у всьому, сама вигадувала якісь нові проєкти, приймала людей, зачаровувала їх своєю простотою, а ще вмінням підтримувати будь-яку бесіду. Вона могла до кожної людини підібрати ключик, розговорити, розсмішити, підбадьорити. Вона була своєю всюди, її ніколи не лякали невідомість, якісь ментальні чи фізичні перешкоди, що виникали на шляху; Ліза не боялася труднощів, вона не здавалася, коли щось не виходило, врешті-решт мала чітку мету. На відміну від Ніни. Цілеспрямованість править цим світом. Саме так говорила її найкраща подруга. Напевно, тому Назар з нею і одружився. Тому, що вони схожі. Так Ніна думала раніше. Тепер вона не знала, що і думати.
Перші місяці після переїзду у хутір Єлизавета ходила нестерпною тінню за їхнім садівником - Олегом Петровичем, а згодом і за самою Ніною. Вона активно дізнавалась інформацію, переробляла її, всотувала. Лізу цікавила кожна назва рослини, те, як її обрізати, чим обприскувати. "Сад Лізи", як вона обізвала свою сторінку, мав бути не лише естетичним блогом, а й глибоко пізнавальним. Він мав навчати фаловерів створювати красу навколо, помічати її в дрібницях, не боятися змін, виходити з зони комфорту і робити при цьому своє життя цікавішим та значно вмотивованішим. Благородні мотиви. І це працювало. Потихеньку підписувались люди, напевно, через екран вбираючи в себе ці непідробні ентузіазм та щирість. Вбираючи в себе цю жагу до життя. Потроху у Лізи з'являлися перші рекламні інтеграції, а отже перші зароблені гроші. Вона тішилась цьому, як мала дитина. Її праця давала плоди. Недоспані ночі, усі ті безкінечні навчання - садово-парковий дизайн, догляд за декоративними рослинами і багато інших - не минули даром. Дібровська навіть паралельно працювала над своєю книгою. Правда, нікому не говорила про що вона. І коли все встигала? Адже ще був чоловік, якому треба було приділяти увагу. 
Назар.
Коли це почалося? Коли вона стала помічати його дивні погляди? Такі погляди, які говорили більше за слова. Які неабияк спантеличували. Ніна робила вигляд, що нічого не помічає. Так було безпечніше. Простіше сказати собі, що нічого немає, аніж почати вирішувати проблему. Вона думала так: "Нехай собі дивиться. Я не можу йому заборонити. Я, напевно, чогось не розумію. Ті непорозуміння, які у нас з ним були... Хіба вони не залишились в минулому? Навіщо чіпати минуле? Знову себе накручуєш, Ніно? Знову вигадуєш небилиці?"
Поглядами усе не закінчилося. Були ще різні знаки уваги. Наче б то дрібниці. Подарунки. Як то лопата відомої марки, щоб краще копались іриси. Або брелок для ключів (вона таки пішла в автошколу і навіть успішно її закінчила). Назар говорив про те, що тепер їй потрібно придбати автомобіль. Вірніше, у Ніни було таке відчуття, що одне її слово і цю машину купив би їй сам Назар. Просто так. Тому, що вони сусіди? Тому, що знайомі з дитинства? Та ні. 
Але то все були дрібниці. Найгірше почалося весною. Ніна відчула те, що, напевно, ніколи в житті не мала б відчути жодна людина, а тим паче жінка. Те, що у неї з'явилась тінь.
Ця тінь була дуже послідовною. Вона всюди слідувала за Ніною. Ранкові прогулянки? Без проблем. Робота на полі? Тінь завжди була десь на горизонті. Вдавала, що також займається якоюсь вкрай корисною роботою, от тільки чомусь не на своєму власному подвір'ї. Тінь завжди намагалась побути віч на віч із Ніною. Під будь-яким приводом. Іноді найбезглуздішим. 
Тиждень тому Ніна пішла купатись на річку. Назар рушив слідом. Вона плавала десь приблизно сорок хвилин, а він увесь цей час сидів на березі і не зводив з неї очей. Це вже було по-справжньому тривожно. Якось дико. Він все ж пішов, перш ніж вона вибилась із сил, але після цього інциденту Ніна твердо вирішила, що так продовжуватись більше не може. Досить! 
Одного разу, коли Ліза поїхала в місто, а Назар працював за комп'ютером в себе вдома, Ніна згребла докупи всі його подачки (в тому числі, шерстяний светр), склала в садовий ящик та й віднесла йому до хати, поставивши той просто на поріг. Якщо Ліза першою його знайде, то хай викручується сам. Сталкер бісовий!
Минуло декілька днів. Тінь наче відступила. Принишкла. Не показувалась на очі. Невже спрацювало? Ніна відчула полегшення, але тривало воно не довго. Вже буквально наступного дня Назар підстеріг її в лісі. Вона полюбляла сидіти на одній напівтрухлій колоді. Любила думати про щось своє, релаксувати. Іноді слухала музику, яка лунала з навушників. Іноді просто навколишні звуки. Заплющувала очі. Розчинялась в моменті. Часто записувала в блокноті якісь важливі для себе речі, щось по роботі, по закуплі нових сортів і так далі. Вона майже не здивувалась, коли почула чиїсь кроки. Лише серце забилось частіше. Як змусити себе його не боятись? Що в цього Дібровського коїться в голові? Одне вона знала точно: грати у "брата" й "сестру" вже не було жодного сенсу.
- Припини мене переслідувати, - сказала Ніна.
- Інакше що? Розкажеш Лізі? 
- Ще не знаю.
Назар зневажливо пхикнув. Мов, що ти, взагалі, можеш зробити, боягузко?
- І припини на мене дивитись.
- Це може бути проблематично, адже я не можу виколоти собі очі.
Він примостився на краю колоди. Нереальність того, що відбувається; необхідність вести цю розмову... це все потихеньку зводило її з розуму.
- Мені таки доведеться поговорити з Лізою. Можливо, це зможе привести тебе до тями, - мовила обережно.
Назар не розгубився.
- Здається, наш шлюб вже вичерпав себе. Вперед, Ніно. Зруйнуй його. Ти вже робила подібне, пам'ятаєш? Коли по секрету розповіла своїй мамі про те, що твій татко непогано так розважається зі своєю сусідкою.
Ці жорстокі слова відчувались як ляпас. Назар мимоволі поцілив у її найболючіше місце.