Розділ 18. Ніні — двадцять один рік (частина друга).

Тієї ночі Ніна довго не могла заснути. Та й як тут спати, якщо сьогодні вона отримала найліпший у своєму житті подарунок?
Кришталева статуетка була середнього розміру й у висоту досягала тридцяти сантиметрів. Приголомшлива робота! Красива, витончена, загадкова. Ніні здавалось, що вона розглядає скульптуру вже цілісіньку вічність, щоразу підмічаючи нові деталі.
 Дерево, яке повністю всіяне квітами. Яке ніколи не відквітне. Без проблем вгадувались шість пелюсток - фоли й стандарти. Вони ще були й забарвлені у фіолетовий (питомо ірисовий) колір.
Її переповнювали емоції. Хотілось пищати від захвату.
Кришталь, будучи прозорим матеріалом, мав чудову здатність заломлювати світло. Дівчина із задоволенням провела декілька простих експериментів. Що таке це заломлення світла? На поміч, як завжди, прийшла Вікіпедія.
Коли світловий промінь переходив з одного середовища в інше, він змінював свій напрямок.  Чому так відбувалося? Тому, що швидкість світла в різних середовищах різна. Промінь сповільнювався і змінював траєкторію, саме тоді коли потрапляв в кришталь.
А ще кришталь мав абсолютно чарівну здатність розкладати біле світло на складові кольори. Ось чому її статуетка просто зараз блищала й іскрилась! 
- Вау, як круто! 
Їй було страшно уявити, скільки таке добро могло коштувати, але явно не мало. 
Лізі вона уже подякувала. Залишався Назар і тут була головна заковика. Вони останнім часом взагалі не спілкувались.
"Може, воно й на краще".
Десь у неї був його номер. Ніна відкрила застосунок для передачі повідомлень, трохи хвилюючись нашкрябала: "Дякую". Через хвилину отримала відповідь: "Будь ласка".
Чому все так? Ейфорія потроху минала. Ніні хотілось плакати. 
Чи мав цей подарунок якесь особливе значення?
Одного разу вони таки перетнулись в лікарні. Обоє провідували тітку Єву. Назар запропонував її підвезти, а Ніна погодилась. Ніщо не передбачало біди. Вона сподівалась, що вони благополучно мовчатимуть до самого Згару. Мовчання із зведеним братом потроху ставало для неї безпечно-комфортним. Не треба було напружуватися, вигадувати теми для розмови, підтримувати нікому не потрібну світську бесіду.
Проте щось пішло не за планом.
- Я тут неподалік винаймаю квартиру. Не хочеш заїхати?
Ніна на мить заціпеніла.
- Ні. Я хочу додому.
- Добре. Як скажеш, - Назар не виглядав здивованим. - Просто я подумав, що, можливо, тобі буде цікаво, як я живу і де я живу. Думати - не моє, - відзначив з сарказмом.
"У нього мама хворіє. Йому потрібна підтримка. Не будь такою категоричною злюкою, Ніно".
- Давай наступного разу, - мовила обережно.
Хлопець нічого не відповів. Кермував собі далі.
Згодом: 
- Як ти ставишся до того, щоб ми з тобою почали зустрічатися?
Це був як грім серед ясного неба. Ніна відчула, як усе її тіло заливає пекучим жаром.
- У якому сенсі?! 
Просто таки пекельна поїздка!
Він не дивився на неї. Уважно слідкував за дорогою. Це було плюсом. Але те, що Назар взявся їй, не розумній, розтлумачувати, що він мав на увазі - жирним мінусом. Бо пояснював довго й нудно, вдаючись до неабиякої конкретики.
- Розповім тобі, як це все виглядає для мене. Але спершу ти маєш знати, що я тобі це пропоную не для того, щоб поржати. І не для того, щоби якось самоствердитися за твій рахунок. І не тому, що я такий весь бідний-нещасний і мене треба пожаліти. І не тому, що мені моча вдарила в голову. Я багато, насправді, про це думав і дійшов до певного висновку. А висновок такий: ти мені подобаєшся. Можеш нічого не казати. Просто послухай. Я розумію, що моя пропозиція тебе налякала. Ти відразу згадала про наших батьків. Типу, як вони на це відреагують. Так от, я думаю, що все буде нормально. Моя мама точно зрадіє. Щодо твого батька... він теж цілком адекватний, але якщо ти маєш якісь сумніви, то можемо їм поки що нічого не казати. Так буде навіть краще. Жодного зовнішнього тиску. 
Перевів подих. Продовжив:
- Наступне. Що я маю на увазі, коли пропоную тобі зустрічатись. Хоча б один раз на тиждень ми будемо проводити час разом. Як ми будемо його проводити, це вже інше питання. Можливо, тобі до вподоби ходити в якісь певні заклади, відвідувати цікаві місця, пробувати щось нове. Твої бажання завжди будуть в пріоритеті. Звісно, якщо все буде добре, то можна переходити на наступний рівень. Обов'язково настане день, коли я захочу тебе поцілувати. І не лише поцілувати, але загадувати так далеко наперед, справа зовсім не вдячна. До речі, я не прошу, щоб ти відповідала просто зараз. Можеш спокійно зважити всі "за" і "проти". Подумати як слід, чи тобі це треба. Хоч тиждень, хоч місяць. Та я навіть рік можу почекати. Для мене це не проблема. Не поспішай відмовлятись. Якщо не спробуєш, то як ти зрозумієш, підходить це тобі чи ні? - І наостанок. - Знаєш, щось я трохи нервую.
А що відчувала Ніна? Їй до болю хотілося заховатися під сидінням, сидіти там і не вилазити бозна-скільки. У неї так нестримно палало усе обличчя, а особливо вуха... Ще трохи й ті бісові вуха відваляться.
Дібровський геть з глузду з'їхав чи що? Вона не пам'ятала точно, що йому пробекала. Здається, повідомила, що він їй зовсім не подобається, а приблизно через п'ять місяців дізналася, що її зведений брат зустрічається з Лізою. 
Цікаво, які місця вони відвідували?