Розділ 13. Ніні — сімнадцять років (частина третя).

"Може, влаштуємо інцест?".
Ніна лежала у ліжку і ніяк не могла заспокоїтись. Сьогодні вона отримала колосальний стрес. 
Чому все так? Чим вона завинила перед цим бовдуром? Тим, що намагалася догодити? Робила все, щоб йому було комфортно. Навіть їсти йому приносила  і ось він чим їй відплатив.
Ніна забула, який він насправді. Злий, самовпевнений, жорстокий. Своєї справжньої натури не сховати. І хоча це ніби був жарт, їй стало настільки огидно і соромно... Не за себе. За нього. Її це майже вбило, заховало під товщею снігу, банально покоробило.
Найсмішніше це те, що Ніна в своїй голові прийняла той факт, що вони не чужі одне одному, що вони майже родичі. А відтак повинні допомагати, піклуватися, підтримувати. Все це звичайна мильна бульбашка. Швидше б він поїхав. Ще декілька днів його присутність, звісно, доведеться потерпіти, а потім повернуться батько із тіткою Євою і стане легше (вони відпочивали десь в Карпатах). І, звісно, слава богам, що вона тут не сама, а з Лізою. Хоча... хіба не Ліза частково у цьому винна?
Ніна накрилася ковдрою з головою і згорнулася в позу ембріона. Навіть згадувати про це було соромно.
Усе починалося добре. Ліза пищала від захвату і клацала їх з усіх ракурсів.
Потім: 
- Погляньте одне на одного. Не треба дивитися в камеру. Ви ж уже не малі діти.
Цікаво, чому Назар це терпить? Чому категорично не відмовився робити те, що стукнуло в голову її ексцентричній подрузі? Навіщо так міцно притискати її до себе і з такою готовністю заглядати їй в очі? Чому в нього такі довгі вії, а пальці майже непомітно гладять її спину?
Ніна заледве дочекалася закінчення цього божевілля. Опинившись на своїх двох, вона стрімко рушила до Лізи, збираючись всипати тій по саме перше число. От тоді вона й почула це безжально-насмішкувате:
- Ніно, може, влаштуємо інцест?
А що там Ліза? Подруга, радісно витанцьовуючи, вже втекла редагувати на ноутбуці свої "безсмертні шедеври", а тому не помітила, як "брат", не ховаючись, запропонував своїй  "сестрі" дещо... Оригінальне? Не банальне? Захоплююче?
Насправді, єдиним рефлексом, який її по-справжньому захопив, був рвотний.
Ранок не приніс полегшення. При світлі нового дня все виглядало-відчувалось ще навіть гірше та ще й нестерпно боліла голова. Хотілось просто забарикадуватись і нікуди не виходити звідси, але це було б зовсім смішно. Вона не в в'язниці, а в себе вдома.
"Піду подихаю свіжим повітрям. Пройдуся по Згару. Довгі прогулянки завжди заспокоюють".
А ще ж були кури, до яких вона заглядала тричі на день. Збирала яйця, сипала корм, регулярно міняла воду, балувала капустяним чи будь-яким іншим листям. Із цими пригодами, так би мовити, вона про них зовсім забула.
"Ніно, будь ласка, зберися до купи. Ти більшу частину свого життя ігнорувала цього прибацаного Назара. І зараз спокійно це зможеш робити".
Отож, вона випила таблетку та й почимчикувала по своїх справах. Курей запорала досить швидко, а коли поверталась назад, то помітила, що всі доріжки, які тягнуться від будинку і аж до воріт, ідеально розчищені. Назар крутився біля своєї машини. Коли побачив її, то рушив назустріч. Вигляд він мав доволі кепський.
- Ніно, доброго ранку. Почекай.
Невже совість замучила? Напевно, боїться, що вона розбазікає все батькам. Саме тому й метушиться. Здалися йому її почуття.
- Що мені зробити, щоб ти мене вибачила? - розпочав без передмов. - Може, щось купити? У мене є гроші. Що ти хочеш?
- У мене все є, - відповіла Ніна.
- Хочеш, я оплачу тобі поїздку? Будь-яку. Хоч до мами, хоч в Карпати, хоч в Єгипет чи Туреччину.
- Не потрібно. Дякую.
- Може, якусь прикрасу? Щось з косметики? 
- Я не ношу прикраси. І в мене достатньо косметики.
"Ну, давай. Що ти ще вигадаєш?".
- Скажи, що ти хочеш отримати.
- Я нічого не хочу. 
- Ти мене ненавидиш?
Цікаве питання.
- Не думаю.
- Ніно, - у його голосі з'явились панічні нотки; такі, яких Ніна в житті не чула. - Будь ласка, пробач мене і скажи, як мені загладити свою провину. Не показуватись тобі на очі? Забратися просто зараз? Впасти на коліна?
- Тільки не останнє, будь ласка.
Найбільше Ніна не любила драми. Але хто б її послухав? Він таки гепнувся на коліна і це налякало її ще більше, аніж його вчорашня дурнувата фраза.
- Я не хотів тебе образити. Я не подумав. Я розумію, як це жахливо прозвучало. Я ніколи більше тебе не ображу. Життям присягаюсь.
- Назаре, прошу. А якщо нас побачить Ліза? Я вже пробачила давно. Підіймайся.
Якось аж моторошно стало. Напевно, не треба його проганяти і дозволяти в такому стані керувати автомобілем. Погана ідея. Зовсім. А якщо з ним щось станеться? Тоді їй, Ніні, доведеться вимолювати прощення у його мами?
- Я уже все забула. Я нічого не пам'ятаю. Чесно. Вставай, доки я не передумала. 
Вони разом зайшли до хати, де на них геть шоковано позирала Ліза.