Розділ 10. Ніні — шістнадцять років.

Весна у Згарі настала рано. 
Єва вийшла із хати у всеозброєнні, постояла трохи, вдихнула на повні груди п'янке повітря. Вона була в своєму улюбленому робочому комбінезоні. Її чудовий сад, який нарешті набирав об'єму, фактури і неповторних обрисів, потроху прокидався від зимової сплячки. 
У різних місцях проростали тюльпани й нарциси, мускарі й шафрани. На плодових деревах, поміж яких росли найдорожчі сорти ірисів, набухали бруньки. Куди б не дивилися очі, кожній рослині потрібно було приділити увагу. Троянди - обрізати правильно, в залежності від їхнього виду. Чайно-гібридні, наприклад, обрізалися коротко, тоді як на витких, необхідно було прибрати усе слабке, старе та вимерзле, а також те, що надмірно загущує ці колючі кущі. Гілки плетистих красунь із року в рік Єва дбайливо розкладала на опорах і неабияк, а лише горизонтально. І все для того, аби добитись максимально вражаючого квітування. До хвойних був геть інший підхід. Як і до лаванди, декоративних кущів, багаторічників, а також її улюблених трав - розкішних міскантусів та пенісетумів. 
Це був справжнісінький рай на землі, створений власними руками і від того ще більш дорогоцінний. І хоч працювати потрібно було як проклятій, Єва не скаржилась. Секрет був у тому, що вона цю справу обожнювала. Ніщо не заспокоювало її ліпше, аніж вечірнє скошування газону. Це була своєрідна медитація, прогулянка зі своєю найліпшою приятелькою - акумуляторною газонокосаркою. Так, рідні бачили її частіше із секатором в руках, аніж з ополоником, проте ніхто і не думав скаржитись чи виявляти будь-яке невдоволення. Бачити результати своєї праці, зустрічати світанки і заходи сонця у місці, куди було вкладено стільки сил, грошей, а ще безмежної любові... Це було не життя. Це була жива і тремтяча мрія. 
"Знаєш, мамо, я і дня не пошкодувала про те, що зробила. Я люблю Валентина і все те, що мене оточує так сильно, що мені іноді здається, ніби я виграла джекпот".
Валентин помахав їй із поля. У нього була своя робота - чистка ірисів. Йому як завжди допомагала Ніна, а ще цьогоріч до них доєдналася її подруга - дуже чемна й привітна дівчинка на ім'я Ліза. Кожен, хто приїздив до них в гості, рано чи пізно забруднював руки в землі.
"Так. Спокійно. Це все з власної волі. Ми нікого ні до чого не примушуємо".
У вільний час дівчата гуляли по Згару. Іноді провідували стареньких, яких залишилось в хуторі зовсім мало і пригощали їх чимось смачним. І пощастить же комусь із такими жінками! А їхня мила любов до аніме? Ліза ще й писала фанфіки. Єва не надто добре розуміла, що воно таке, але це було в мільярд разів ліпше, аніж, приміром, розпивання спиртних напоїв. Багато дітей у цьому віці надто чутливі й не контрольовані, а ще чомусь поспішають подорослішати. Вона теж поспішала і у що це вилилось?
Врешті-решт, відігнавши усі думки, Єва зосередилась на роботі. 
За обідом вони обговорювали поточні справи. Лізі зателефонувала мама і вона пішла у свою кімнату.
Єва відчайдушно подавала знаки Валентину, мов, давай, починай розмову. Все-таки, він її батько. До того ж, обожнюваний. До його думки Ніна точно прислухається.
- Доню, тут така справа. Ми із Євою поговорили... Наступного року ти закінчуєш школу. Уже думала, де будеш навчатися?
- Ми про це говорили, тату, - Ніна жувала макарони. - Оберу будь-який виш. Головне, щоб поближче до дому, бо як же ви тут без мене?
Єві хотілось схопитись за голову. Менш амбіційної дитини вона ще не бачила.
- Це добре, що ти любиш Згар. Це добре, що ти знаєш, що  захочеш сюди повернутись. Проте ти не повинна себе ні в чому обмежувати. Світ занадто великий і можливості, які він дає також. Ми із Євою зможемо дати собі раду. Обіцяємо.
- Тату, до чого це все? - тепер Ніна виглядала занепокоєно.
- Ну, усі ці роки ти жила з нами. Але окрім нас у тебе ще є мама. І ми подумали, що буде справедливо... Коротше, як ти ставишся до того, щоб навчатися за кордоном? Не поспішай відповідати. Подумай добре. За цей рік ти можеш вивчити мову. Знайдемо тобі репетитора. Європейська освіта... Я свого часу не міг про таке й мріяти.

Ніна не дуже зраділа тому, що їй таке пропонують. Можна сказати, що геть не зраділа.