Розділ 4. Ніні — вісім років.

За вікном шелестів дощ. Єва розпалила грубку. Вже другий день Ганну мучила жахлива мігрень, так що донька навіть самостійно порала нехитре господарство - десяток курей. А ще ж був півник із таким красивим хвостом, у якому виблискували зелені пір'їни і наразі він дуже жваво кукурікав, немов припрошував свою "ледачу" господиньку нарешті виповзти з хати та хоча б заглянути йому в вічі.
- Мамо, треба тиск переміряти.
- Та, може, я посплю.
"Щось ти зачастила сюди, Єво. З одного боку піклуєшся про мене, дбаєш, годуєш смачненьким. З іншого... раніше ти приїздила лише на великі свята або якщо вже я настирно попрошу, а тепер... З тих пір як у нас з'явились сусіди, Валентин зі Світланою, ти мене мало не щомісяця провідуєш. Тьху! Дурні думки у хвору голову лізуть. У мене просто хороша дитина, яка бачить, що я із кожним роком все більше старію. Оно і Гапка уже спочиває на цвинтарі, а яка моторна ще рік тому була".
- Єво, а як там Назарчик? Щось ти нічого не розповідаєш.
- У Назарчика останнім часом вітер в голові. Оцінки погіршали. З англійської там взагалі катастрофа. Цього хулігана потрібно тримати на короткому повідку.
- Не будьте з ним надто суворі. Я певна, що будуть з нього ще люди.
- Ну, у його віці я була трохи серйознішою. Не відмінницею, але хорошисткою.
- Головне, щоб був хорошою людиною.
Єва втомлено махнула рукою.
- Хто про що, а ти про своє. Схожу я до Лани хоча б на годинку. Якщо стане гірше, то дзвони.
Це видавалось неможливим, проте на цих словах голова у Ганни розболілась ще дужче, наче хто тупора загнав по саму рукоятку, проте виду вона не подала.
- Звісно, іди. Я рада, що в тебе тут з'явилась подруга.
Єва накинула куртку, пригладила темне волосся. Взяла щось зі столу. Карти.
- Швидше, приятелька.
- А є різниця?
Єва посміхнулась.
- Та ніякої. Спробуй відпочити, мамо, - і швидко собі випорхнула.
Лана вже чекала на неї у вітальні. Валентина вдома не було, поїхав забирати Ніну зі школи.
Відкоркували пляшку вина. Господиня виставила на стіл канапки, запалила ароматичну свічку. Балакали про те про се, ліниво попиваючи солодке біле з витончених фужерів.
- Як ти тут? Вже звикла до життя у Згарі? - запитала Єва.
- До цього неможливо звикнути, але я стараюсь, - видавила з себе кислу посмішку Лана. - До речі, дякую за ідею. Весною планую розбити під будинком клумбу. Прикуплю карликових хвойних. Можливо, посаджу якусь красиву троянду. Дивлюсь, як Валентин цілісіньке літо риється у землі і самій вже хочеться щось таке цікаве зробити. Схоже, це якась інфекційна хвороба, - молода жінка засміялась.
- Схоже на те. Я тут народилася, тому для мене це все природньо.
- Твій батько давно помер?
- Коли мені було десять. Просто впав на городі. І таке буває. Відірвався тромб. А як твої батьки сприйняли такий стрімкий переїзд із міста в хутір?
Лана задумалась.
- Так і не зрозуміли нічого. Чому, навіщо, для чого. Лише раз до нас приїздили. Мої батьки... ну, у них завжди було своє життя.
- Це добре, що не перешкоджали, - підняла Єва догори вказівний палець вверх.
- Напевно.
- Це точно так. Іноді я ловлю себе на думці, що надмірно контролюю свого сина, а потім така: "що я в біса роблю? я ж не хочу, щоб він виріс маминим синочком".
Коли теми для розмови поступово вичерпались, Єва дістала свої карти.
- Що це?
- Карти Таро. Іноді я роблю собі розклади. І не лише собі. Можу зробити якимось знайомим.
- Ніколи не вірила в це, - скептично мовила Лана.
- А не потрібно вірити. Це так, для розваги. Хочеш спробувати?
- Ну... мабуть.
- Я почну з себе. Покажу, як це працює. Все дуже просто.
Єва декілька разів перетасувала колоду. Врешті-решт дістала із неї три випадкові карти. Перевернула зображенням вверх.
- Ага. Десятка пентаклів і королева.
- Що це все значить? - поцікавилась Лана.
- Зміни. Не те, щоб глобальні, але такі... грунтовні. Доведеться робити вибір. Можливо, приймати складні рішення.
- Як завжди жодної конкретики, - насмішкувато підсумувала господиня дому.
- На мене чекає розлучення, - раптом ні з того ні з цього заявила Єва.
У домі запала тиша.
- Це карти показали? - уточнила Лана.
- Це мені так здається, але давай не будемо про це. Може, все ще й налагодиться. А, може, й ні. Тепер твоя черга. Вибери собі три карти.
Жінка обрала і стала очікувати на вирок. На якусь розмиту картинку майбутнього. Таку ж не певну й розпливчасту, як краплі дощу, які ліниво стікають по шибці.
Але Єва сказала дуже впевнено:
- На тебе чекає довга дорога. І дуже багатий та впевнений в собі чоловік.