Розділ 10

Біля наших воріт, поруч з чорною машиною зустрічаю її власника і мого батька. Вони оперативно замінюють пробите колесо. Оглядаю ушкодження, декілька подряпин, з боку незначна вм’ятина, розбите скло з пасажирської сторони. Влетить Макару в копієчку все відремонтувати.

Підходжу ближче, якраз коли вони встановлюють колесо на місце. Макар підносить на мене погляд і різко випрямляється.

-         Давай допоможу, - киває на пакети у моїх руках.

-         Облиш, я сама.

Сьогодні ми ще з ним не бачились. Я прокинулась рано, і швидко поснідавши пішла в магазин. А він в той час ще не виходив з моєї кімнати. Вчора я трохи погарячкувала, у мене не було причин на нього злитись. А зараз дивитись йому в очі трохи ніяково. Адже саме через мене постраждав.

Оглядаю критичним поглядом його синці, усі наклеєні пластирі на місці, нижня губа припухла і не симетрично більша за верхню. У великому на нього батьковому одязі, поранений Макар виглядає вимученим і невиспаним. Виникає перший порив пожаліти його.

-         Доню, скажеш мамі, що ми майже закінчили і скоро прийдемо снідати.

Батько перериває мої думки, промовляє, закручуючи болти в колесі.

-         Добре тату.

Макар виглядає так, наче хоче щось сказати, та я швидко розвертаюсь і залишаю їх.

На кухні мама порається біля плити. Приємні аромати смажених млинців розносяться у повітрі. Стомлена, ставлю пакети на стіл і починаю все викладати, відразу розкладати по місцях.

-         Все купила? – розвертається вона до мене.

Я лише киваю. Чомусь настрою взагалі немає і навіть говорити не хочеться.

-         Зараз тато з Макаром прийдуть, - тільки промовляю перш ніж вийти з кухні.

-         А ти куди? Будемо їсти, - кричить мама мені в спину.

-         Зараз повернуся.

Прямую у свою кімнату. Відразу дивуюсь акуратно застеленому ліжку. Який чемний. Хмикаю при собі і проводжу по покривалі пальцями. Розуміння, що Макар спав у моєму ліжку, якимось не зрозумілим чином збуджує. Хочеться лягти на подушку, вдихнути його запах, котрий лишився на білизні. Вся кімната пропахла чоловічим духом, його злегка гоструватим одеколоном.

Злюсь на себе і на нові відчуття. Швидко йду до вікна, відсовую тюль і відчиняю на провітрювання. Розумію, що з кожним разом він починає мені все більше подобатись. А вчорашні події лише загострили почуття.

На що я розраховую? Невже він буде звертати увагу на таку як я? Хіба що покепкувати і повеселитись.

Потрібно викинути його з голови.

Налаштована рішуче, іду на кухню. Там вже усі зібрались на сніданок. І на мій подив навіть моя сонлива молодша сестра вже піднялась з ліжка і весело щебече з Макаром за столом. Одягнена у тонкий топ з глибоким вирізом, на обличчі макіяж, світле волосся розсипане по плечах. Її вигляд говорить про те що вона готувалась до ранкової зустрічі з нашим гостем. Зазвичай Марина прокидається під обід, виходить з кімнати скуйовджена і сонна. Вона йому щось тихо говорить, наївно заглядає в очі, а він охоче відповідає. Тато і мама наче всього цього не помічають і спокійно п’ють чай з млинцями.

Тісно зціплюю зуби. Ревність переповнює свідомість і я злюсь на всіх, на Макара, котрий піддається чарам сестри, хоч і говорив, що вона його не цікавить. На батьків, котрі не пильнують свою молодшу доньку. На себе, через те що сильно почав подобатись наш новий сусід.

Не потрібно було йти до нього працювати. Не потрібно було зближатись.

-         Іринко, сідай снідати. Чого ти там стоїш? – проривається голос мами крізь пелену люті.

-         Щось я не голодна, - сухо відповідаю, обводжу всіх поглядом.

Зустрічаюсь очима з Макаром, і коли він починає підійматись з місця, просто виходжу з кухні.

Мені треба заспокоїтись. Виходжу на двір і сідаю на лавку, котра під верандою. Мурчик сидить поруч і гріється на ранішньому сонці, та коли бачить мене, швидко вистрибує на коліна. Агресивно гладжу його по гладкій шерсті, а він взаємно голосно мурличе і треться головою до ніг. Кіт як валер’янка, він миттєво заспокоює. Зручно вкладається мені на ноги і своїм голосним мурканням вібрує по тілу.

Через хвилин п’ять з хати виходить Макар.

-         Мені здалося, чи ти мене уникаєш? – він присідає поруч, та я не повертаюсь до нього.

-         Тобі здалося, - видавлюю з себе

-         Тоді чому ти ведеш себе так, наче на щось ображаєшся? Це все через вчорашню сутичку?

-         За вчора я вдячна тобі, що ти за мене заступився і через це постраждав. Але ти обіцяв не чіпати моєї сестри. І що я сьогодні бачу? – мій голос зривається не в змозі стримати емоцій.

Він розуміючи посміхається і трохи розслабляється.

-         Ми з твоєю сестрою просто спілкувались, - спокійно пояснює. – А ти ведеш себе мов ревнива дівчина.

-         Не вигадуй дурниць, - дратуюсь, схвильована його здогадкою.

Починаю знову активно гладити кота, від чого він незадоволено виляє хвостом. Я порушила його мирний сон. Макар торкається моєї руки і я висмикую її наче обпіклась. Він завмирає, пильно роздивляється мене, а потім встає.

-         Гаразд. Я зараз вже їду, - тепло в його голосі зникає, залишається лише діловий тон. – Прийдеш до мене в понеділок.

-         Навіщо? - невпевнено запитую і піднімаю на нього очі.

-         Доробити те, що залишилось і тоді я з тобою розрахуюсь.

Я киваю, говорити не дає ком в горлі. Не хочу, щоб він йшов, та не маю права його зупиняти.

Макар зникає за хвірткою, а я залишаюсь з котом, розчавлена відчуттям нікчемності.

Сьогодні навіть довге перебування в воді не допомагає розслабитись і забути Макара. Плаваю в озері поки не морщиться шкіра, та довгоочікуваного ефекту так і не отримую.

На березі лежать Аня з Андрієм. Вони мило воркують, обнімаються і цілуються, тому заважати їм не хочеться. Тай дивлячись на них, я відчуваю себе одинокою і нікому не потрібною.

Та коли я перестаю відчувати кінчики пальців, все ж таки виходжу з води і швидко обмотую себе рушником тремтячими руками.