Поки він ходить між кущами, я терпляче чекаю. І що він там шукає? Ніколи б не подумала, що багатому чоловіку з великого міста цікаво лазити в зарослях біля озера. Тут ніколи ніхто не відпочиває, тому все буяє і природа бере своє.
До машини він повертається весь скудлачений і зашарілий. Коли сідає за кермо помічаю по його ногах і руках маленькі червоні подряпинки.
- Я ж казала, там нічого робити, - нагадую свою правоту. – Все заросло.
- Так, роботи буде багато, - загадково промовляє.
- Що це означає? – я зацікавлено дивлюсь на нього.
- Хочеш відкрию тобі секрет? – Макар повертається в мою сторону і хилиться ближче. Я хочу, тому не відсторонююсь і киваю в знак згоди. Його карі очі починають азартно блистіти. – Ніхто цього в вашому селі не знає, крім голови. Ти будеш перша. Вся ця територія, з відси де ми зараз знаходимось і до краю того лісу, належить мені.
- Ти серйозно? - охаю, здивована новиною. – Навіщо тобі це?
- Є один проект, - розмито відповідає і відхиляється від мене. Спирається на спинку, обличчя суворішає. – Але зараз не знаю, чи буде все реалізоване.
- Маєш проблеми? Розорився?
Чому саме це запитую, сама не знаю. Але на мої слова він хмикає і втомлено потирає обличчя.
- Я лише виконавець. Більшу частину грошей вкладає інвестор. А з ним у мене зараз деякі розбіжності.
- Зрозуміло, - тихо бубню.
Більше нічого не запитую, а він лишнього не говорить. Не моє діло лізти у чужі справи. Тай Макар зробився з грайливого і веселого на відстороненого і замкнутого. Ця тема явно йому не по-душі.
Ми їдемо назад і майже всю дорогу мовчимо. Лише коли видніється знайома верба він раптом повертає до мене обличчя.
- То ти подумала над пропозицією попрацювати у мене? – зненацька запитує.
Я гублюсь у відповіді. Сама ж остаточно нічого не вирішила.
- Навіть не знаю, - відповідаю невпевнено.
- Може ти мене боїшся? – розпливається у посмішці. Його грайливий настрій знову повертається. – Не хвилюйся, я нічого тобі не зроблю. Я досить чемний.
Я кидаю на нього сердитий погляд.
- Чого б це мені тебе боятись?
- Тоді погоджуйся, - наполягає на своєму.
- Гаразд, - випалюю несподівано навіть для себе. Чому б і ні, що я втрачаю? – Можна спробувати.
Тоді чекаю тебе завтра о восьмій. У нас багато роботи.
Коли Макар сказав «у нас багато роботи», я думала він жартує. Та насправді він теж одягається у старі речі і починає працювати разом зі мною.
У будинку виявляється є чим зайнятись. Робітники все покидали незакінчене і прийдеться затримуватись і доробляти кожну кімнату.
Починаємо ми з спальні господаря, де поки ще немає нічого лише голі стіни, котрі чекають фарбування.
В першу чергу фарбую вікно у білий колір. Стару краску здерли, тому приходиться наносити два шарі. Макар в той час чіпляє на стелю нову люстру. У нього це виходить жахливо і я лише посміююсь.
- Не розумію, чому ти не наймеш бригаду, щоб тобі все доробили, - вкотре висловлюю свою думку.
Він ухиляється від відповіді і я задаюсь питанням, що він приховує. Може він не має грошей? Але машина дорога, та й почалось все так красиво і оперативно. Впевнена, щось пішло не так в той день, коли робітники раптово зникли, а ввечері появився Макар. Але що сталось? Він мені не розкаже це точно. Надіюсь він не втягне мене в якусь халепу.
- Якби я найняв робітників, що б робила ти? – як завжди віджартовується сусід.
Я дивлюсь на нього іронічним поглядом.
- Лежала на озері. А можливо була б вже у місті.
- Ти збираєшся переїжджати? – він залишає люстру у спокої і підходить до мене. – Тобі не подобається у селі?
- Не в цьому річ. Тут немає для мене роботи. Не можу завжди сидіти в батьків на шиї.
Макар задумано мугикає і спирається на підвіконня. Я сиджу у проймі відкритого вікна, залізла прямо з ногами. Тонесеньким пензликом виводжу на рейці між шибками.
- А якби мала роботу, то б лишилась? – уточнює.
- Скоріше за все. Мені тут добре, спокійно. Не люблю шуму і гамірного життя.
Макар з розумінням киває. Він нахиляється і починає пильно вдивлятися за плавними рухами моїх рук. Одягнений у затерту футболку і пошарпані шорти, зараз він зовсім не схожий на манірного міського багача. Лише незагоріла бліда шкіра видає його. Напружуюсь від незвичної близькості, руку сковує і пальці перестають слухатись. Різкий мазок і біла фарба на прозорому склі.
Важко зітхаю, починаю шукати ганчірку, щоб витерти накоїне. Макар опереджає мене, вже тягнеться до вікна і плавним рухом прибирає тканиною фарбу з непотрібного місця. В цю мить він опиняється занадто близько. Його обличчя поруч з моїм, я відчуваю його подих і тепло його тіла.
Ніяковію ще більше, відхиляюся від нього і повертаю голову в іншу сторону, до садка. Скоріш те, що з нього лишилось. За будинком лише пуста площа, все вирізано і викорчувано.
- Що ти будеш робити з садом? – запитую хриплим голосом, після того, як Макар залишає шибку у спокої і покидає мій особистий простір.
- Дерева садити вмієш?
На таке запитання я різко розвертаюсь до нього і наважуюсь глянути йому в очі. Він знову веселиться наді мною.
- Навіть не думай. Я не візьму на себе таку відповідальність, - протестую. – У мене погані відносини з рослинами.
Макар знизує плечима і залишає мене, повертається до люстри. Я видихаю з полегшенням. Краще хай тримається на відстані. Він симпатичний і приємно пахне, а моє тіло реагує на його близькість. Не дивно, у мене не було хлопця майже рік.
- Шкода, - промовляє задумано і роздивляється злощасну люстру, котра лежить на невеликому столику посеред кімнати. – Прийдеться найняти спеціалістів.
- А до будинку спеціалістів не треба? – обурююсь його логікою.
#2464 в Любовні романи
#1190 в Сучасний любовний роман
#696 в Жіночий роман
різні характери, сільська романтика, багатий чоловік та звичайна дівчина
Відредаговано: 24.09.2022