Розділ п’ятий, у якому я визначаю напрямок руху та поповнюю команду.

Частина друга. Сплюндровані землі

Розділ п’ятий, у якому я визначаю напрямок руху та поповнюю команду.

 Перехрестя було надто звичайним.

  Я чомусь очікував від першого побаченого мною перехрестя чогось особливого. Надзвичайного та похмурого. Шибениці з повішеним мерцем, що наполовину розклався, та по якому стрибають великі чорні птахи і дзьобають гнилий мозок через розтрощений череп. Застряглий віз, на якому б сиділа стара ворожка, що зловісним свистячим шепотом напророчила б мені страшну та неминучу загибель. Або хоча б потрісканий покажчик у вигляді великої каменюки. «Смерть - ліворуч».

  Але не було навіть покажчика, просто одна лінія, що веде з пункту А в пункт Б, перестрілася тут з іншою, яка вела мене від одної вбитої мною людини до іншої, яку ще треба було спіймати. А ще тут була калюжа, у якій відмокало ранкове осіннє сонце. Нічого цікавого.

  Я розчаровано зітхнув і направив Злодюгу далі на схід, але тут мій супутник подав голос.

  - Почекай.

  Я повернувся до нього з ввічливою посмішкою, усім своїм виглядом показуючи безкінечне терпіння.

  Дайлос Артегос, маг-користувач та першорядний зануда, під’їхавши на максимально близьку відстань, на яку його кінь міг наважитися наблизитися до мого скакуна, скинув каптур зеленого плаща та вказав рукою.

  - Ця дорога веде на північ. Три-чотири дні в дорозі, два чи три феоди і ми вийдемо на Залізний шлях, що проходить через усе королівство. По ньому, прямуючи на схід, ми за тиждень будемо в Жовтограді.

  - І? – запитав я після невеличної паузи.

  - Ти хотів дізнатися, як ти тут опинився. Хто ти такий і що з тобою буде далі. Ти ж не пропустив повз вуха те, що я тобі розповідав? Ти розумієш, що в будь-який момент можеш розсипатися на порох? Чому ти не хочеш якнайшвидше розібратися з цим питанням?

 - Жовтоград теж на сході.

 - На північному сході. Дороги тут на півдні набагато гірші. А ще тут нишпорять занди і палають феодальні війни. Якщо ти хочеш найшвидше…

  Я зітхнув, зіскочив з д’коня і відійшов до дерева, що росло на узбіччі. Розв’язав штани.

 - Ми вже розмовляли про це вночі. Оскільки я розумію, що тобі  моїх пояснень тоді не вистачило і потрібна більш аргументована відповідь, я вирішив не гаяти час дарма. - пояснив я свої дії та пустив струю, намагаючись поцілити в невелике дупло з лівого боку стовбура. – А також дати тобі наглядний доказ того, наскільки я відрізняюсь від тих випадків, по які ти весь час торочиш. Невже ти досі не можеш прийняти те, що замість втіленого на якийсь час духа-воїна ти отримав здоровенного, повністю матеріального чолов’ягу, який пітніє, любить пити пиво, мочитися на дерева та вбивати людей? Щодо Жовтограду – він почекає. Зараз мені більш цікаво спіймати Шилока.

 - Я не хочу на схід. – прямо сказав Дайлос, кривлячи губи в невдоволеній гримасі. – Все, що я чув про графство Бекзан, говорить, що це наразі небезпечне та дуже некомфортне місце для мандрівників.

 - Саме те, щоб там тимчасово осів найнебезпечніший найманець королівства, що продає свої послуги всім підряд і якого ніхто не може спіймати. - погодився я, завершаючи справу і повертаючись до д’коня. – Тому ми туди і їдемо.

 - Я не поїду з тобою, Рись.

  Я зітхнув.

  - Що ж. Ти вільна людина. Я не буду примушувати. Лише нагадаю, чому тобі варто передумати. По-перше, я тебе дуже прошу поїхати зі мною та допомогти в моїх справах, а ти мені винен. Я врятував тебе… два, чи все ж таки три рази за останні дні? Я не думаю, що ти настільки невдячна потвора, щоб про це забути.

  Я скочив на Злодюгу і той невдоволено пирхнув, крутнув крупом, але отримавши щигля по вуху, вгамувався.

  - По-друге, кинувши мене зараз, ти втратиш нагоду побачити, як я такі розсиплюсь на попіл, якщо це раптом станеться сьогодні чи завтра, ретельно порахувати час, який пройшов від мого виклику та занотувати це у свою книжечку. Набрати попіл щоб віддати алхімікам, можливо. Коротше, довести дослідження настільки «цікавого випадку призову» та «потенційного прориву в духовній магії» до хоч якогось фіналу.

  Я рушив на схід, не обертаючись на мага, і почув, як він тихенько вилаявся. А потім – що його коняга рушила слідом за Злодюгою.

  - По-третє, ти маєш свою вигоду в тому, щоб я – щоб ми - спіймали Шилока. Він захоче дізнатися у всіх деталях про те, що сталось. Якби він лишав такі поразки без уваги, він не був таким ефективним шпигуном та вбивцею, найхитродупішим найманцем королівства. Особливо він захоче дізнатися геть усе про мене, адже він втратив так багато, намагаючись догодити Гердосу, і поламав йому все саме я. Якщо ти поїдеш сам на північ, Шилок рано чи пізно знайде тебе, адже всі, хто вижив у тій історії, від барона до останнього солдата знають, що ми з тобою ліпші друзі. Тож любитель носити позолочену броню вичавить тебе, як блошицю, у пошуках відповідей. Завдати йому удар першим – хороша стратегія. Фактично єдина розумна. – закінчив я, не обертаючись.

  Маг промовчав, але не перестав їхати за мною. Подобалось це йому чи ні, але я мав рацію, і поки що він не міг зі мною розлучитися. Цього мені наразі було досить.

***