Розділ третій, у якому я вистежую мертвих

Ми з магом, сидячи на лавці біля стайні, дивилися на те, як до форту в’їжджають солдати в жовтому. Сам барон з купкою супроводжуючих його донів вже був у донжоні – приймав доповідь сержанта, скоріш за все. Д’коні новоприбулих аристократів жадібно пили воду із напувалки неподалік і незадоволено пирхали.

   Дайлос вчасно втік, щоб не плутатися під ногами у баронського почету, і разом з цим приніс собі і мені гарячого настою з якихось місцевих трав – саме те, щоб прокинутися. Вигляд у нього був блідий та нещасний.

  - Як там панночка? – спитав я без особливої цікавості, просто згадавши раптом, що я все ще начебто її охоронець.

  -  Спить. Попрохала мене накласти на неї чари, від яких людина не прокинеться декілька годин, навіть якщо поруч будуть дуже сильно шуміти. А ще при цьому не хропе. – байдуже відповів маг, думаючи про щось своє.

  - Хропе?

  - Ну панночка інколи просила накладати ці чари, але не на неї, а на Кронку, - сказав Дайлос. – Щоб та нормально спала і не заважала Макрині читати вночі. У родича маркграфа, де ми переховувались декілька місяців, була файна бібліотека. Хех…

  - Що?

  - Не можу повірити, що Кронка була зрадницею. – зізнався він. – Ми стільки пережили разом за останній рік. Ми всі. Стали чимось на зразок сім’ї.

  - Ти, Кронка, Макриня та Гердос? – усміхнувся я, згадуючи пару деталей біографії чаклуна, які той озвучив мені ще при першій зустрічі. – Чи не зарано ти себе записав в брати до аристократів? Ти ж наче син кухара? Чи я щось наплутав? 

  -  Гхм. Ну так. Макриня звичайно завжди була трохи осторонь. А Гердос… він врятував нам всім життя одного разу. Приблизно як ти в корчмі нещодавно. Але тоді його тяжко поранили. Після того як я його лікував, а дівчата піклувалися про нього, він став не такою дупою, - Дайлос раптом озирнувся, перевіряючи, чи хто не підслухав, що він назвав дона таким словом. – Ти на мене погано впливаєш, Рись. Я починаю багато говорити. Та ще й не висловлюю при цьому повагу до тих, хто вище за мене.

  - Це ми ще тільки познайомились. Уявляєш що буде, коли ми разом пару тижнів проведемо у мандрах?

  Він тільки похитав головою і хильнув настою.

  - Страшна перспектива.

  - Щодо Кронки. З чого ти взяв, що вона зрадниця?

  Дайлос зиркнув на мене з подивом.

  - Нащо б ще їй вбивати себе, коли стало зрозуміло, що напад не вдався?

  - А нащо вбивати? Її ніхто ні в чому не підозрював. Занди про неї нічого не знають. Та й сам подумай – яким би чином вона б могла зрадити? Дати знати бандюгам, де ми будемо і скільки нас буде? І як? Вона від панянки ні на крок не відходила.

  - Гхм. Так а що ж це сталось? Чому вона отруїла себе? – ще більше замислився маг.

  - Не знаю. – Насправді в мене вже були деякі здогадки. Після того як я поспав, мізки стали працювати трохи краще і деталі того, що сталося за останні дні, почали складалися для мене в єдину картину, але розповідати магу про мої версії було зарано. Якщо взагалі треба буде. Не моя це справа. – Розкажи краще про Кронку. Які в неї відносини були з Гердосом?

  - Ворожнеча, звичайно. – здивував мене маг. – Ну, до того, як він отримав рану, і вона сиділа біля нього пару ночей. Після того він навіть став з нею розмовляти.

  - Що? Чому ворожнеча? Вони ж обидва приставлені маркграфом до Макрині? Як же він ворогів на таку справу підписав?

  Тепер вже настав час магу дивуватися.

- З чого ти взяв, що Гердос ан Фернес – васал чи прислужник маркграфа? Він сам по собі. Представник останнього покоління дуже старого роду, який в принципі чи не старше королівського. Грошей в них майже немає, це так. Але честі та гонору вистачить на всіх нас. Він зустрів Макриню на якомусь прийомі в столиці і захопився нею. Коли дізнався, що вона має їхати з міста на зустріч з нареченим по волі маркграфа, дав обітницю захищати її, поки вона не потрапить до своєї нової сім’ї.

  Я несильно вдарив себе долонею в обличчя.

  - Що таке?

  - Та так, комар наче, - сказав я, намагаючись приховати розпач у голосі. – Тобто весь цей час Макриня мандрувала від одного нареченого до іншого в супроводі молодого та красивого дона, про якого вона знала, що він в неї закоханий і який був тяжко поранений, її захищаючи. Я правильно зрозумів?

  - І що? – так і не зрозумів, в чому проблема, маг. Вочевидь, для нього ситуація, коли чоловік супроводжує жінку, у яку закоханий, до іншого чоловіка, нареченого, видавалась нормальною. Я ще раз нагадав собі, що мої «знання» про навколишню реальність досить дірчасті і я можу не вірно оцінювати людей та їх дії.  

  - Да так, нічого. Для мене це чомусь дивно виглядає. – тільки і сказав я, намагаючись з’ясувати все до кінця. - Але маркграфу все одно ж не сподобалось, що біля його дочки опинився якийсь там Гердос?

  - Може і так, але наказу прогнати його не було. Поруч з Макринею були його люди, була Кронка. Був я, врешті решт.

 - Угу.

  Дайлос насторожився.

 - Я не дуже розумію, про що ти, Рись. Але здається, ти придумав собі якусь гидоту. Я не знаю, як так вийшло, що ти такий розумний та не розсипаєшся попілом, але не забувай, що ти – лише квінтесенція військової майстерності…