Глава 2

Гучна музика. Тьмяне світло. Дзвін розбитого посуду та стукіт пустих пляшок. Гомін студентів на коридорах і в кімнатах. Вечірка розпочалася уже давно, але залишати гуртожиток ніхто не поспішав. Такі вечірки були рідкістю, але якщо вони уже розпочинались, то тривали до самого світанку, аж доки студенти не падали з ніг від кількості алкоголю в організмі.

Ми були в одній кімнаті. Я сидів просто навпроти неї і не міг повірити в реальність цієї миті. Лана прийшла залишити речі в своєї знайомої, яка виявилась сусідкою моєї подруги – Каріни. Стільки збігів, ніби сам всесвіт поставив планети в ряд лиш для того, щоб ми опинилися в оцій тісній кімнаті і я знову міг безперестанно дивитися в її бездонні очі. 

Щось затримало її тут. Зайшовши, вона сказала, що лиш на декілька хвилин. Але минула вже майже година і вона досі тут.

Я сиджу навпроти неї та намагаюсь крадькома дивитись. Проте, я впевнений, що Лана давно впіймала мій погляд, який так безсовісно ковзав по її тонких ключицях. А можливо, я надто багато думаю і  мені це просто здається.

Так. Усе це лиш вигадки мого залежного мозку. Залежного від…

- То що? – її подруга, ім'я якої мене навіть не цікавило, різко підвищила тон. – Що ти йому сказала?

- Що він козел, - Лана відпила з чашки, залишивши слід помади на білій порцеляні.

- Серйозно? Серед усіх можливих іменників ти обрала саме цей?

- А що я мала робити? – вона була роздратована. Я відчув це в повітрі, а ще це можна помітити в її очах. Зелений сад колихався під натиском сильного вітру, пориви якого ставали усе сильніші. Над Ланою варто уже повісити надпис «Вб’є через дві хвилини» та поставити поряд таймер.

- Напевно, повести себе нормально? – та тільки тиснула. – За ним стільки дівчат ходило. І зараз, коли він запросив тебе піти з ним на побачення, ти не придумала нічого краще ніж назвати його козлом. Та це ж геніально!

- Те, що за ним багато хто бігав, ще нічого не значить. Він гарний лише зовні, - Лана залишалася непохитною в своїй позиції.

- Та звідки тобі знати. Ти ж недовго з ним спілкуєшся.

Лана видихнула і гучно поставила чашку на стіл. Це був край. Буря стихла. Час на таймері закінчився. Втім, це мало свої наслідки.

- Щоб зрозуміти, що людина – шмат лайна достатньо навіть декількох днів. От і усе.

Блондинка сиділа на своєму ліжку широко відкривши рота. Соня хотіла заперечити, але не осміювалась цього зробити. Зараз Лані краще не перечити. Не говорити взагалі нічого, щоб не підірвати.

- Я краще піду. Якщо затримаюсь ще на трохи, то нічим хорошим це сьогодні не закінчиться.

Та вона суча пророчиця

Легким рухом Лана накинула на себе уже таке звичне зелене пальто та, взявши сумочку, сухо попрощалась. Від грюкоту дверей захиталась поличка поруч.

- Фух, - зі скрипом дверей атмосфера різко змінилась. Каріна, з якою я говорив до цього, відкинулась на бильце ліжка та дістала сигарету. – Нарешті вона пішла. Соня, як ти тільки можеш терпіти її огидний характер.

Дві сусідки, які на перший погляд майже не спілкувалися, раптово стали найкращими подругами. Так от як воно буває в житті.

- Часом вона дійсно така. Проте, зазвичай, її поради просто незамінні, - Соня говорила це спокійним том, але відчувалося в ньому щось нехороше.

- Ти про ті поради по типу, - Каріна зробила невелику паузу налаштовуючись на пародіювання голосу, - кинь свого хлопця, бо він дно. Або ні. Є ще краща! Не подобається факультет, то зміни його. І чхала Лана на усі гроші, які твої батьки уже вклали в освіту.

Каріна говорила це суворим тоном, викривлюючи власний голос. Це ні краплі не нагадувало ЇЇ голос. Сам не знаю чому, але пальці стиснулись. Це відчуття було поза силою моєї волі.

Я просто не хотів нічого чути про Лану. Не в такому тоні. Не в такій подачі.

Я не хочу цього відчувати.

- Ну, не перекручуй уже так. Хлопець і дійсно виявився шмарклею, а за зміну факультету я ні разу не пошкодувала, - Соня намагалась відстояти свою подругу. Втім, Каріна була з тих людей, які опираються на перше враження. Скільки я її знаю, ще з часів школи, вона мала звичку оцінювати людей поглядом і діяти на основі цієї оцінки. Каріна рідко помилялась в людях, тому я не вважав це поганою якістю. Рівно до цього моменту.

- Я мабуть уже піду.

Не було сенсу залишатися. Сенс покинув цю кімнату три хвилину тому. Я лиш молив щоб у мене були сили наздогнати її.

- Так швидко? – Каріна ледь не схопила мене за руку і це виглядало до біса дивно. – Можливо, ще хоча б трішки побудеш. Будь-ласка, Марк.

- Вибач, але не можу. Я і так відмінив багато справ щоб прийти на цю вечірку. Тепер потрібно усе наздогнати.

Наздогнати.

- Вночі? – карі очі очікуючи дивились на мене.

- Саме так. Ти ж знаєш, що для студентів кращий час навчання – ніч. Тим паче, що завтра здача. Та ще й в Ракочі.

- Ох, ну тоді йти. Я пам’ятаю як здавала свій проект цій жінці, то ледь не померла там.