Розділ 4 Перший бій

Олег прокинувся. Він подивився на годинника. Була десята година ранку суботи. Хлопець швидко вдягнувся.

Уже минуло чотири місяці після першого тренування. Тренер запросив Олега до боксерського залу на перший поєдинок. Про цей зал він дізнався не так давно. Він знаходився в самому центрі Києва. На вихідних там проходили спаринги в різних вагових категоріях, як серед новачків, так і серед вже більш досвідчених спортсменів. Спаринг складався з трьох раундів. Бій був без шоломів, у присутності свого та інших тренерів, які приводили своїх учнів на таку урочистість. Для кожного боксера це була чудова нагода трішки побоксувати й розім'яти м'язи.

Олег приїхав до боксерського залу. Він був зовсім іншим. Одразу при вході був великий новий ринг, з правого боку – тренувальний майданчик, попереду – засклена стіна з вікном, що показувало з вулиці всю боксерську залу.

Олег подивився на всі боки й побачив, що попереду стояв його тренер, який розмовляв з кимось, мабуть, іншим тренером. Олега відразу запросили на зважування. Ваги показали шістдесят чотири кілограми. Усе пройшло швидко, без довгих розмов.

До початку спарингів залишалося ще чотири години. Не гаючи часу, Олег поїхав додому, аби привести себе до тями й самостійно налаштуватися на перший спаринг. Він був схвильований, бо не знав, як пройде його перший спаринг, як він буде боксувати. У нього були невеликі поєдинки в його боксерському залі. Але він не знав, як йому доведеться вистояти всі три раунди з невідомим спаринг-партнером. Ця невідомість дуже лякала, адже до цього всі поєдинки відбувалися з тими, із ким він вже довгий час тренується і знає кожен удар свого суперника.

Олег повернувся додому. Батьки не звернули на нього увагу, вони не знали, яким видом спорту він займається. Перебуваючи у своїй кімнаті, він думав про різне, насамперед про програш. Не сподіваючись на перемогу, він чекав, коли настане той самий момент, коли йому потрібно буде виходити на ринг. До виходу залишалося ще дві години, та дорога до залу займала годину. Настав час їхати і нарешті пройти шлях невідомості з хвилинами хвилювання, супутнього страху, що забирав сили і впевненість.

Олег швидко зібрав увесь необхідний спортивний одяг і поклав у свій білий пакет, з яким він ходив до боксерської зали протягом усього часу. Він вирішив його не міняти, незважаючи на те, що той уже був пом'ятий і пошарпаний, мав жахливий вигляд.

Узявши у руку білий пакет, хлопчина вийшов із квартири. У нього не було жодного боксерського спорядження. Він міг боксувати в тому, в чому він тренувався в залі, а це були дешеві кеди, темна футболка й білі шорти. Олег не знав, що ніхто не дивитиметься, у чому спортсмени виходитимуть на ринг. Багато хто був, як і Олег, із бідної сім'ї. Та для кожного тут головним показником була перемога.

У боксерському залі займаються різні люди. Хтось заробляє великі гроші, хтось заробляє стільки, що ледве вистачає на харчування. У Олега ще не було боксерських рукавичок. Статки його сім’ї не дозволяли придбати спортивне спорядження. Під час тренування та спарингів він брав боксерські рукавички у тренера, а після віддавав їх. Олег був не один такий, що не мав можливості купити необхідне. Тренер, бачачи бажання хлопців тренуватися, допомагав, даючи надію і можливість тренуватися, як усі. Для таких хлопчиків із бідних сімей тренер завжди мав запасні рукавички, які лежали в підсобному приміщенні. У дитині ця людина перш за все намагалася угледіти талановитого боксера та його майбутнє в спорті. Багато хто ставав найкращим боксером країни, досягаючи бажаних висот у боксі. Хто хотів, переходив у професійний бокс, показуючи відмінний результат і перемагаючи сильних суперників. Адже тренер, коли перед ним стоїть здібний хлопець, ніколи не хоче упустити можливості виростити з нього справжнього чемпіона у своїй вазі, дати шанс показати себе в боксі.

Початок спарингів запланований на шістнадцяту годину. В цей час ще було досить спекотно. Та високі будинки, що височіли через дорогу, закривали великою тінню вікна боксерського залу, через що всередині приміщення було достатньо комфортно.

Люди, які вже почали повертатися з роботи, проходячи біля боксерського залу, іноді поглядали всередину приміщення, цікавлячись, що там відбувається. Багато хлопчиків, які вже приїхали, почали розігріватися, готуючись до виходу на ринг. Кожен чекав свого часу. Розпочинали бійці з меншою вагою, з більшою – завершували. Віком спортсмени також відрізнялися – серед зовсім молодих хлопців були і ті, кому за тридцять, навіть за сорок кілька учасників також приймали участь.

Олег, швидко доїхавши до боксерського залу, піднявся сходами будинку, відчинив великі дерев'яні двері, одразу поринувши в атмосферу змагань.

Угледівши біля вікна свого тренера, що розмовляв з іншими тренерами, Олег привітався кивком голови й пішов у кінець зали. Там знайшов вільний куточок і почав перевдягатися, зовсім забувши від хвилювання, що є роздягальня, у якій можна залишити речі. Розігрівшись, хлопець чекав, коли почнуться перші битви цього вечора в невеликому колі боксерів.

Як новачок, який нічого не знав, Олег страшенно боявся. Руки й ноги трусилися, очі налякані. Він припускав, що сьогодні вийде на ринг проти сильного суперника, тому може не протриматися й одного раунду. Не знаючи нікого, соромлячись, він думав, чи зможе по-справжньому боксувати на рівні інших хлопчиків, чи ні, що в нього вийде, скільки хвилин зможе вистояти, коли закінчиться бій. Маючи з собою лише білий пакет зі старим одягом (а багато хто прийшов із великими спортивними сумками, в які вміщувався новий боксерський одяг, дорогі рукавички), хлопець невпевнено почувався серед цих зовнішньо спокійних спортсменів.