Розділ 2 Знайомство з тренером

Олег роздивився все і тихо про себе сказав:

– Треба йти вперед. Назад дороги немає. Це мій вибір, я від нього не відмовлюся. Якщо я так вирішив, то я це зроблю, як буде, так буде. Якщо мені пощастить, то завтра я прийду на тренування, якщо ні, то спокійно житиму далі, знаючи, що я прийшов, не злякався, зробив усе можливе, і мені потрібно буде шукати щось інше у своєму житті. Багато хто хотів займатися боксом, але мало хто зміг потрапити до боксерського залу. Насамперед тренер дивиться на те, чи може хлопчик займатися боксом чи ні, чи є в нього здібності до цього виду спорту, чи ні.

На перших тижнях не кожен може одягнути рукавички і почати вчитися боксувати. Нелегко підняти руки і тримати стійку, блок, щоб суперник не міг завдати удару в обличчя, або витримати його, поставивши перед собою руки. Не вміючи нічого, багато хто спочатку пропускав не один удар, отримував по обличчю, а згодом, після багатьох тренувань, хтось навчився тримати удар і залишався, а хтось ні, і вони більше не приходили.

На тренуванні під час навчання боксу хлопчики одягали рукавички і ставали один навпроти іншого та легкими ударами навчалися боксувати. Їхні рухи, захист із часом ставали дедалі схожими на бокс. На рингу ніхто нікого не жаліє, кожен намагається якомога сильніше вдарити свого суперника і перемогти. Спочатку на тренуваннях усе легко, та з часом, коли минають місяці, усім стає дедалі важче, з'являється багато додаткових вправ. Роблячи їх уперше в житті, хлопці розвивають зовсім інші групи м'язів, і не кожен до них може звикнути. Зараз у боксерському залі тренуються хлопчики різного віку. Хтось прийшов місяць тому, і тепер уже відпрацьовує удари на боксерській груші, а є й ті, хто вже тренується протягом багатьох років. Були й такі, хто вже побував на змаганнях, деякі з них здобували перемогу, але чим довше в боксі, тим сильніший суперник. Усе робиться для того, аби перемогти. Ніколи нікого не шкодують, а завдають сильних ударів. Після них усе темніє перед очима, довго болить голова, тижні йдуть на відновлення.

Після року тренувань відбуваються змагання різних рівнів. На цих змаганнях вже підготовлені хлопчаки, навчившись боксу, виходять на ринг. Їм зустрічаються різні суперники: і з лівосторонньою стійкою, і ті, хто боксує зовсім по-іншому, і представники іншої школи в боксі.

Хлопчаки перемагали на змаганнях міста і їхали на змагання України. Зазнаючи там поразки, вони знову поверталися до зали і ще з більшим завзяттям тренувалися, готуючись до тих самих змагань наступного року. Там будуть зовсім інші хлопці, сильніші та, можливо, ще кращі за попередніх переможців. І вони роблять усе, щоб їх ніхто не зміг перемогти, щоб їхня швидкість була набагато кращою за решту хлопців. З ними не легко вже в першому раунді. Це справжній бій боксера, на який дивляться глядачі, і кожен переживає за цього боксера.

Олег подивився ліворуч і побачив великі білі двері. Двері були відчинені, звідти лунали звуки ударів.

У залі тренувалися хлопчики, які били боксерський мішок, і саме ці гучні звуки було чутно на вулиці.

Олегу зараз нелегко, він хвилюється, не знає, що сказати тренеру. З чого почати розмову, які сказати перші слова. З ним розмовлятиме людина, яка пройшла свій шлях у боксі, побувала на багатьох змаганнях, здобула велику кількість перемог. Від думок про це Олег ще більше ніяковів.

– Я спокійно прийду і запитаю тренера секції з боксу, чи можна мені приходити і тренуватися чи ні, і на цьому все закінчиться. Зорієнтуюся на місці. Шлях завжди відкривається перед тим, хто йде вперед, а перед тими, хто стоїть, він завжди буде закритий.

Олег пішов до коридору, стіни якого вже давно ніхто не фарбував. Звуки в залі раптово стихли. Олег, злякавшись, зупинився, почав прислухатися до тиші, чекав. Минула хвилина, і знову пролунав ляскіт, а за ним наступний, серія. Це були удари тренера в долоні, який починав ударом раунд і так само його закінчував. Плескання в долоні почали лунати вже по всій будівлі. Після них одразу лунали звуки відпрацювання ударів на боксерському ведмедику. Олег уже не хотів іти вперед, він почав ще більше боятися – перший крок буде нелегким, але його потрібно буде зробити.

Хлопець відчував, що в приміщенні з ним відбувається щось геть незрозуміле. Його охопило моторошне хвилювання, а руки почали труситися. Олег притиснув їх до себе, зупинився, подивився вперед і пішов далі. Усі ці почуття об'єдналися в одне ціле. Хлопець зрозумів, що якщо він зараз не збереться із силами і не візьме себе в руки, то в нього нічого не вийде і він тихо, так, щоб його ніхто не побачив, втече з цього приміщення і більше ніколи не поверне. Ніхто не давав жодних порад, як розмовляти з тренером, що йому казати при першій зустрічі, але хлопчина знав, що йому насамперед треба привітатися й посміхнутися, а все інше тренер скаже сам.

Олег запам'ятав перші кроки до боксерського залу донині, хоча пройшло вже чотири роки. Та ці відчуття він пам'ятає, наче вчора почав займатися боксом, ніби не було цих років в боксерському залі, усіх важливих подій у житті, де він брав участь у різних турнірах, як перемагаючи, так і програючи. І все завдяки своїй наполегливості та рішенню, від якого він не відмовився, зробивши перший крок. І ось сьогодні Олег йде своїм шляхом. Він постійно займався боксом, спочатку через день, а потім, звикнувши до важких навантажень і тренувань, почав тренуватися щодня. Це було важко. Повертаючись додому, він інколи не відчував свого тіла, йому нічого не хотілося, окрім як лягти на ліжко і заплющити очі з тим, щоб на ранок усе повторилося.

Олег не здавався, він завжди відстоював своє право на перемогу і перемагав. Руки самі хотіли опуститися донизу і пропустити удар від суперника, і тільки характер, бажання перемоги утримували руки біля обличчя і зупиняли удари суперника. Олег закохався в бокс, він зрозумів, що це його шлях.