Розділ 38.

До кордонів Іннез ми дісталися через три години. Заметіль вже наближалася, хвилюючи дерева вітром та осипаючи ті колючим снігом. Всю дорогу мені вдавалося підтримувати зв’язок зі стихією, тож негода обходила нас з Сато стороною. Але від цього легше не ставало – було помітно, що хлопець вже ледь пересувається через слабкість, та він намагався не показувати, як важко йому далася ця довга дорога.

Я не пропонувала допомогу – розуміла, що Берсерк надто гордий, щоб прийняти її. Просто йшла поруч та уважно слідкувала за його станом, спостерігаючи за змінами в сріблястій аурі. Йому був вкрай необхідний відпочинок та їжа, але нічого небезпечного я не помічала. Просто трохи поділилася власною життєвою енергією, тим самим підсиливши ауру Сато. Цього йому мало вистачити ще на деякий час, поки не дістанемося наших.

Через заметіль було погано видно, що попереду, але, якоїсь миті, я відчула знайому енергію воїнів Северина. На власний подив, його ауру віднайти не могла, хоча знала, що він теж там. Невже він так добре приховує свою присутність?

– Ще трохи, – видихнула, киваючи вперед, – вони вже чекають.

Поглянувши на мене трохи розсіяним поглядом, Сато кивнув, показуючи, що почув мої слова. Похмуро оглянувши його – вирішила, що зараз не час для гордості. Наблизилась до чоловіка та мовчки закинула його праву руку собі на плече, обійнявши лівою рукою за торс. Він похитнувся, чи то від слабкості, чи то через подив, але мої дії були вчасними.

– Скарлет, я дійду, – з шумом зітхнув некромаг, зробивши слабку спробу відійти. – Зі мною все добре.

– Я відпущу тебе, коли ми наблизимося до всіх, – промовила у відповідь. – З тобою не все добре, Сато, ти втратив надто багато сил, як життєвих, так і магічних. Це не нормально, але нормальна твоя слабкість зараз. Ходімо.

– Дякую, – його тихий голос здивував. Чоловік почувався ніяково, але продовжував твердо й впевнено рухатись далі.

Стихія, яка оточувала нас з Сато, приховувала наші аури не тільки від небезпечних жителів старого лісу, але й від еліти Северина. Не те, щоб я хотіла сховатись від них, але це давало невелику перевагу.

Як виявилося, території Іннез та Морту розділяла неглибока, але швидка річка, через яку тягнувся міст. Важкий, широкий, зібраний з дерев’яних колод. Складалося враження, що перетнувши його – повернутися вже не вдасться. На березі навпроти вже були помітні воїни Буйтура, тож, як і обіцяла, я відступила від Берсерка, дозволяючи йому рухатися самостійно.

Впевнившись, що він може триматися на ногах без моєї допомоги – я попросила вітер розступитися, тим самим показуючи нашу присутність іннезцям. Першим зреагував Северин, що стояв спиною до мосту та розмовляв з незнайомою дівчиною. Генерал різко озирнувся на нас та стурбовано оглянув з ніг до голови. Він швидко оцінив стан Сато та щось сказав воїну поряд. Незнайомий чоловік коротко кивнув та відразу направився до Берсерка. До мене ж підійшов сам Северин.

– Ти в порядку? – раптом стурбовано запитав генерал, щойно перетнув міст та опинився поряд. – Твоя аура прихована…

– Ми просто натрапили на кір, – втомлено промовила, мимоволі розслабившись, коли чоловік міцно стис мої плечі долонями. Він продовжував вдивлятися в моє обличчя, шукаючи підтвердження тому, що зі мною все добре. – Берсерку дісталося сильніше.

– Сам винен, – крізь зуби видихнув Северин. – Ти не зобов’язана підтримувати його на власній енергії – Сато мав подумати власною головою, перш ніж діяти так необдумано. Як почуваєшся?

– Я втомилася, – відповіла, на мить прикривши очі. – І змерзла. Дякую, що хвилюєшся, але все справді добре.

– Гаразд, – зітхнув чоловік, раптом притягнувши до себе в обійми. Буйтур ласкаво провів долонею по моєму волоссі, нарешті заспокоївшись. – Пробач, що дозволив йому взяти тебе з собою.

– Ти дивний, Северине, – слабко усміхнулася я йому в плече. – Мені здається, ти постійно забуваєш про те, що від початку я була полоненою. Переді мною не обов’язково вибачатися.

– А ти жодного разу не порушила власного слова. Ти була полоненою, та зараз – одна з воїнів моєї еліти. Я відповідальний за твоє життя, Скарлет. І мені шкода, що мої люди дозволили собі зайве по відношенню до тебе. І за це вони відповідатимуть.

– Я просто хочу відпочити, справді, – відгукнулася, не бажаючи затримуватися тут і далі. Потрохи піднімалася буря, а велика, темна хмара вже нависла над нами.

– Добре, ходімо, – кивнув некромаг, відпускаючи мене. Він першим зробив крок в сторону мосту, тоді як я, збираючись піти слідом, завмерла на місці.

Відчувши стрімке наближення знайомої, магічної енергії, я несміливо озирнулася. Цього мага я впізнала відразу, хоча точно не очікувала зустріти його тут. Вершник в шкіряному плащі швидко опинився поряд, зупинивши коня в десяти метрах від нас з Северином.

Опинившись на землі, високий чоловік відразу скинув капюшон, відкриваючи таке знайоме обличчя. Він навіть зробив декілька кроків в нашу сторону, але Северин відреагував швидше. Генерал став переді мною, закривши широкою спиною від єдиної близької людини. Судячи по напруженню в його тілі, Буйтур не чекав від Чарлі нічого доброго.

– Скарлет, зупинись, поки є така можливість, – серйозно промовив чоловік, стурбовано поглянувши мені в очі. – Ти не зможеш повернутися, щойно зробиш крок на територію Темряви…

– Чарлі… Що ти тут робиш? Як дізнався, де мене шукати?

– Твій друг допоміг, – відмовив чоловік так, ніби зараз це не мало жодного значення. – Скарлет, ходімо до дому…

– Я дала слово, – похитала головою, зробивши крок в сторону, тим самим виходячи з-за спини генерала. – Спокій хортівців та їхнє життя для мене мають велике значення. Чарлі, це був мій вибір, тож прийми його.

– Це не розумно! – раптом вигукнув дядько, навіть зробивши крок вперед. – Саманто, ти не уявляєш, на що буде здатне князівство Іннез, щойно воно тебе отримає! Твоє життя набагато цінніше за все місто та його жителів, до яких ти так звикла! Скарлет, твої батьки не бажали вплутувати тебе у все це… Відступи зараз. Не дай старому пророцтву бісового Оракула здійснитися!