Розділ 32.

На щастя, планування дому, який зайняли іннезці, було схожим з моїм власним. Господар будинку – він же шпигун генерала Івора Крута, того бородача, – не займав мінусовий поверх, а тому було вирішено провести поєдинок саме там. На щастя, Буйтур залишив мене одну, дозволивши спокійно переодягнутися та трохи потренуватися. Я не знаю, куди подівся цей дивний чоловік, але, чесно кажучи, його зникненню була рада. Мені потрібен час на самоті з собою, щоб привести до ладу власні думки.

Змінивши сукню на просту сорочку з зав’язками та вкорочені штани нижче колін, я зупинилась в просторій залі. На щастя, зараз тут нікого не було. Опустившись на дерев’яну підлогу – схрестила під собою ноги та прийнялась за еластичні бинти. Мої тонкі зап’ястя, які так пасують молодим леді, на ринзі були лише зайвою слабкістю. Саме тому доводилося перев’язувати їх разом з долонями. До того ж, з бинтами руки і справді травмувалися не так сильно.

Ззовні я досі залишалася абсолютно спокійною, що дивувало не лише Буйтура, а й інших воїнів, які знали про нашу домовленість з генералом Межибором. На жаль, всередині мене цього спокою не було. Я не знала, чого очікувати від власного тіла – диво взагалі, що я можу нормально рухатися, не зважаючи на два роки, які провела уві сні. Що це, вплив крові древніх, чи щось інше? В цілому, я почувалася чудово, хоча й швидко втомлювалася. Проте, гадаю, це нормально. Головне, щоб я змогла вистояти в цьому поєдинку та перемогти.

Своє невелике тренування вирішила почати зі стандартної розминки. Тоді не доведеться дарма хвилюватися, роздумуючи, чи впорається тіло з поєдинком. Розігріваючи тіло простими вправами з невеликим навантаженням – поволі заспокоювалася. Так, я справді не розумію, що відбувалося ті два роки, які пройшли для мене як один тиждень, але на фізичному рівні все залишалося так само. Хіба що втомлювалася я дійсно швидше, ніж раніше. Що ж, значить, затягувати бій не варто.

– Неймовірно, – здивований, чоловічий голос ледь не вивів мене з рівноваги, та я все ж змогла спокійно перейти зі стійки на руках у звичайну. – Не думав, що ти в такій чудовій формі. Знаєш, тепер мені ще цікавіше дізнатися, що з тобою трапилося.

Северин перебував в чудовому настрої, з якимось фанатизмом розглядаючи моє тіло. Чи, скоріше, ауру. Схоже, йому вистачило набагато менше часу, щоб зрозуміти, в якому стані моє тіло.

– Що ти тут робиш? – запитала, знову збираючи волосся в хвіст. Міцно перев’язавши прядки зі світлими кінчиками стрічкою, я зайнялася власним диханням, повністю концентруючи увагу на ньому. Так, волосся справді змінило колір, як і сталося в тій реальності, а от риси обличчя та навіть колір очей залишилися тими ж. – Хіба ти не відправився у справах?

– Я вже повернувся, – трохи самовдоволено усміхнувся воїн. – Думав, зможу завадити поєдинку, а тепер справді хочу його побачити. Виходить, твоя впевненість не була безпідставною. Що ж, якщо ти в такій чудовій формі – вітаю, можливість здолати Леля таки є. Мізерна, але це вже щось.

– І чому ти збирався завадити? – запитала, виділивши найважливіше з усієї його промови.

– Ну, в тебе справді замало шансів в бою проти генерала, – він знизав плечима. – А для мене ти все ще цікава особа з даром шамана та кров’ю древніх, тому втрачати таку важливу полонену просто дурість.

– Тоді спробуй мене перемогти, – запропонувала я. – Побачимо, наскільки замало в мене шансів. Нумо, в нас ще є час.

– Навіщо мені це? – його щирий подив викликав усмішку, але я стримала її. Не час. – Що я отримаю з твого програшу?

– Гадаю, мені буде що запропонувати магу смерті. Але спочатку виграй.

Усміхнувшись, він зняв плащ, який вже звично був просто накинутий на плечі, та відразу кинувся вперед. Проте, панікувати через такий швидкий напад я не збиралася. Піддасися паніці і все, ти труп. Цьому завжди вчив Чарлі, а він чудово знав свою справу. Северин не збирався атакувати в повну силу, тому я змушу його ставитись до цього поєдинку серйозно. Навіть якщо в мене справді немає шансів на перемогу – генералу доведеться постаратись, щоб перемогти.

Відчути ритм бою супротивника, те, з якою швидкістю він рухається, нападає та навіть дихає. Відчути та змусити його підлаштовуватись під мій ритм. Стати продовженням цього простору та обернути його на свою користь – його розмір, форму, дерев’яну підлогу чи кам’яні стіни зробити власною перевагою. Це забирало більше часу, ніж хотілося, але така техніка ведення бою була варта уваги. Буйтур рухався дуже швидко, але, разом з тим, неймовірно плавно, ніби змій. Жодних різких рухів, він передбачав кожен мій удар та віртуозно блокував усі атаки. Шансів проти генерала Іннез дійсно було не так і багато, але й перемогти мене в рукопашному бою, не використовуючи при цьому магію, все ж таки не просто. Так, фізично я була слабшою, моя витривалість теж підводить після довгого сну, але я все ще могла обернути на власну користь стиль бою. Я могла атакувати в одному ритмі, але різними стилями, навіть не задумуючись.

Років п’ять тому, коли Чарлі зрозумів, що моя швидкість та витривалість вже не так ефективні проти супротивників, які використовують в рукопашному бою ту ж зброю, ми знайшли інший вихід. Часто бійці програють через власну передбачуваність – коли супротивник з легкістю починає відгадувати їхній наступний крок. Коли таке стається – важай, ти програв. І мені довелося з цим зіштовхнутися свого часу. Саме тому в моєму стилі ведення бою єдналися ритуальний танець шаманів, бойове мистецтво гірського клану найманих вбивць та навіть деякі напади від берсерків. А тим самим, що з’єднувало між собою цей набір рухів, була музика. Останню я, до речі, знала напам’ять – Чарлі змусив вивчити кожне тремтіння барабанів та перебіг струн в обраній мелодії, щоб не втрачала ритм на ринзі чи в клітці.

І ця музика вводила в транс. Вона змушувала забувати про біль, відпускати контроль та рухатися лише в цьому ритмі. Змушувала підкорятися її звучанню навіть супротивників, які вже не могли вибратися з пастки самостійно. А зараз я, ніби наяву, чула цей гіпнотичний барабан, який постійно супроводжували струни. У поєдинку барабан відповідав за звичайні, сильні атаки. Вони були різкими та сильними, водночас атакуючи суперника та захищаючи від його ударів. Струни ж контролювали рухи всього тіла – напад під удар барабанів, а потім відступити зі струнами, ухиляючись від атаки. Гуркіт ударів основного інструменту був важкістю та сконцентрованістю прямих рухів – він допомагав міцно стояти на ногах та завдавати серйозної шкоди противнику. Коли до основної мелодії додавалася флейта – моє тіло ставало водою. Візуально здавалося, що в цей момент я сповільнююся, але це помилка. Просто рухи були вже не такими різкими – вони вводили в оману, гіпнотизуючи, як гірські вбивці.