Розділ 25.

Я встигла помітити, як здійнялися брови невідомого після моїх слів, перш ніж на його устах з’явилася легка усмішка. Невже його розвеселила моя відповідь? Як би там не було, але продовжувати й далі знаходитися в цьому положенні, на руках у незнайомого лорда, я не мала бажання. Зовсім скоро в мою кімнату завітають відібрані герцогинею служниці, щоб підготувати мене до балу, а я ще навіть не відчула під ногами землі.

Дивно тільки те, що чоловік продовжував роздивлятися моє обличчя, не поспішаючи відпустити. В його руках не відчувалося й найменшої напруги, ніби моя вага настільки мізерна.

– Дякую, звісно, що впіймали, але не могли б ви вже відпустити мене? – запитала, розуміючи, що сам жовтоокий не поспішає рухатися. – Чи вас настільки шокувала ця подія?

Зіщулившись, він раптом відпустив мене, просто прибравши руки. І я б впала просто під ноги грубіяну, якби не вітер – он хто справжній джентльмен. Стихія миттю підхопила мене, дозволяючи з легкістю прийняти вертикальне положення.

– Як грубо, – вдавано образилася я. – Вам би взяти декілька уроків етикету, щоб знати, як варто поводитися з леді.

Так, саме ці уроки мені обіцяла організувати новоявлена бабуся, аргументуючи це тим, що майбутня маркіза – якою я стану після наслідування батьківського титулу, – має бути справжньою леді в усьому.

– Я лише хотів перевірити власну здогадку, леді Рей, – ледь помітно вклонився чоловік, усміхнувшись ширше. – Вас справді обрала стихія, а такий зв’язок може виникнути тільки в того, хто має в своїх жилах древню кров. Не очікував зустріти вас тут, Лесто.

– Хіба я дозволяла звертатися до себе неформально? – я не очікувала, що мій голос прозвучить настільки холодно, як, власне, і сам лорд. Я знала, наскільки таке звернення порушує правила, але поки не дуже розуміла, чим для мене все може обернутися. Нічого доброго точно не принесе.

– Прошу мене пробачити, графине, – промовив, трохи нахиливши голову в бік. – Моє ім’я Ноель Ладо Стожар. Я гадав, ви пам’ятаєте мене.

– Я вас вперше бачу, – відповіла, розуміючи, що це якийсь знайомий з життя Скарлет. Проте, спогади моєї попередниці вже майже зникли, тому не дивно, що його я не впізнала. – І, чесно кажучи, сподіваюся, що востаннє.

– Я настільки вам не сподобався? – я б не сказала, що його засмутили мої слова. Скоріше, Ладо насолоджувався цим дивним діалогом. – Проте, байдуже, зараз це не має значення. Я хотів зустрітися з вами, леді, але не очікував, що все станеться так швидко. Лесто, я маю для вас пропозицію і, гадаю, вона вас зацікавить.

– Чесно кажучи, дуже в цьому сумніваюся, – мимоволі здійняла брову, показуючи власне відношення до таких пропозицій від незнайомих лордів. – В будь-якому разі, мені час йти.

Коротко кивнувши Ладо, я розвернулась та впевненою ходою попрямувала вглиб саду, не чекаючи на відповідь чоловіка. Мені було байдуже, як він відреагує – симпатії новий знайомець не викликав, – але, я все одно почула його тихе бурмотіння. Проте, воно було не настільки вже й тихим, якщо я змогла розібрати слова.

– Це буде цікавіше, ніж я думав, – ні, схоже, це таки заслуга вітру, який і доніс до мене слова лорда Стожара. Але чому його прізвище так наполегливо асоціюється з вогнем? Невже він теж чує голос стихії? Так, не просто стихійник – на них я практично не реагувала, хоча теж легко розуміла, хто переді мною. Це було дивно, але мені подобалося.

– Що ж, вітре, ми відійшли достатньо далеко, щоб нас не помітили сторонні, – ледь чутно видихнула я. – Нумо спробуємо тут, поки ще є час.

Стихія відразу відгукнулася на мої слова, мовчки обіцяючи, що цього разу нас не потурбують та навіть не помітять. І я знала, що так і буде, адже довіряла цій силі повністю. Я знаходилася майже в центрі саду біля родового маєтку Рей, спочатку сховавшись за дивним деревом, чий стовбур був досить широким, за рахунок товстих гілок, які починалися від коріння та перепліталися між собою, ніби ліани.

Шумно зітхнувши, я довірилася стихії, знаючи, що вітер сховає мене від можливих гостей, та зосередилася на тих спогадах, які ще залишалися в пам’яті. Я рухалася, нагадуючи власному тілу той, небезпечний для супротивників, танець, який був мені необхідним зараз. Так, я не збиралася кидати ринг, що так полюбився Скарлет. В її спогадах я бачила багато моментів, пов’язаних з боями, відчуваючи, як від минулих подій запалюється кров. Я знала, що теж горітиму цим місцем, танцем, який виглядатиме вже інакше, саме тому й не змогла всидіти на місці. І саме тому я зараз була тут, глибоко в саду, під прикриттям стихії, яка відводила погляди усіх тих, хто міг стати випадковим свідком моїм діям.

Скарлет була леді, яка вміла тримати спину рівною та контролювати власні емоції, з задоволенням носячи сукні та спідниці, вражаючи власною елегантністю навіть суперників на ринзі чи в клітці. Я ж відчувала себе абсолютно інакшою. От навіть зараз, присвячуючи час, виділений на підготовку до балу, тренуванню, я була в захваті від цих рухів та зручного одягу. Можливо, моя поведінка схожа з дитячою, але якщо радість від дрібниць – це прерогатива дітей, тоді так, я бажаю лишатися дитиною. Раніше мені не довелося нею бути.

З радістю проміняю бал на політ з вітром та тихий голос води, який тільки-но пробивається до моєї свідомості, розповідаючи про власні глибини та тих істот, які їх населяють. Навіть легкий дощ, дрібна роса та невеликі калюжі, які лишилися після грози, зачаровували своєю мелодією. З ними я чула все, увесь світ та його істот, дивуючись тому, скільки в ньому барв – навіть тих, які не видимі людському оку.

Мене не хвилювала богиня Аттен, після розмови з древніми я зрозуміла, що не бажаю через неї нервувати. Я просто відчувала неймовірну любов до цього світу, та отримувала її у відповідь, яка була у всьому: в мовчазній підтримці Ласа та герцогині, в співі вітру та мелодії води, навіть дивний Селен показував, що мені тут раді. Він чекав на мене, з’явившись тієї миті поруч, коли я тільки отямилася. Адже все це – знак, що мене бажають бачити тут, в цьому світі. І ця взаємність надихала, змушуючи розправити уявні крила та дозволити собі сміливість.