Розділ 22.

Наступного дня, після розмови з герцогинею, в спальню завітали молоді служниці. Дівчата були мовчазні, але швидкі та дуже вправні. Досить скоро мене одягнули в гарну, блакитну сукню зі смарагдами на широкому поясі та довгими рукавами. Волосся майже не чіпали – лише зібрали прядки біля скронь в дрібні коси, тож ззовні я тепер виглядала дуже юно та ніжно.

Коли мої помічниці так само швидко й мовчки зникли – поруч з'явився Селен. Я з цікавістю оглядала себе в дзеркалі, тому не одразу помітила його присутність. Що ж, мені подобалося те, що створювали люди. Сукня була дуже гарною.

– Тобі личить цей колір, – промовив чоловік, з усмішкою спостерігаючи за мною. Він стояв біля невеликого столу в гостьовій, недалеко від мене, склавши сильні руки на широких грудях. – Твій справжній вік видають лише очі – справді виглядаєш досить юно.

– Так, я теж помітила, – задумливо відгукнулася на його слова. – Що ж, схоже, час вирушати. Як гадаєш, від зустрічі з сім'єю Рей варто очікувати чогось поганого?

– Краще бути готовим до всього, – знизав плечима Селен, впіймавши мій погляд. – Коли заздалегідь готуєшся до поганого – потім вже не засмучуєшся, раптом що. Хоча це не краща позиція. Просто насолоджуйся життям, що б воно тобі не принесло. Все буде добре.

Обдумавши його слова, я мимоволі усміхнулася. Насолоджуватися усім мені подобається. А очікуючи гіршого повороту подій – лише зіпсую власний настрій.

Глибоко вдихнула тепле, розігріте вогнем в каміні, повітря, та нервово стиснула спідницю власної сукні. Так, я таки нервувала перед зустріччю з усіма представниками Рей.

– Мені ще треба з дечим розібратися сьогодні, – промовив Селен, спостерігаючи за змінами в моєму настрої. – Якщо хочеш, ввечері можемо попрактикуватися в твоєму володінні стихіями. Вони ще стануть у нагоді. Гаразд?

– Було б чудово, – відгукнулася я. – Стихії мені все ж ближчі, ніж магія рун. Дякую тобі.

– Тоді домовилися, – він знову усміхнувся.

Зі зникненням Селена в кімнаті з'явилася герцогиня. Жінка несміливо усміхнулася, все ще відчуваючи себе досить некомфортно поруч зі мною. Все ж, ми погано знали одна одну. Що вже там –я сама себе ще не до кінця розуміла, тож нормально, що спілкування трохи напружене.

В тій ж тиші ми разом прийшли до блакитної вітальні, яка, за словами герцогині, була найбільшою в маєтку. Саме тут зібралося сімейство Рей. Всі представники древньої сім'ї про щось розмовляли між собою, коли ми увішли всередину.

Ніби демонструючи те, що їхній статус вищий мого, деякі леді та лорди навіть не відразу повернулися в мій бік. Вони відреагували на появу герцогині, шанобливо привітавши її поклоном або ж кивком голови, та на мене спочатку не кожен звернув увагу. Хоча я знала, що моя поява їх зацікавила.

Розглядаючи кожного з присутніх – не одразу згадала про настанови герцогині щодо їхньої появи. Я забула привітатися – зробити реверанс, котрому теж навчила бабуся. Та потім, помітивши невдоволений погляд майже на кожному пихатому обличчі – зрозуміла, що не шкодую. Схоже, це розуміння прийшло й до них, тож погляди стали ще більш зверхніми. Я майже впевнена – спільної мови ми не знайдемо.

Стараючись не видати власного хвилювання, я, за кивком герцогині, зайняла вільне місце біля кузена. Лас Амарант Рей був молодим хлопцем, приблизно мого віку. На власний подив, я помітила несміливу усмішку на його устах, коли підійшла ближче. Що ж, таки не вся сім'я Рей була налаштована до мене так категорично, як здалося на початку.

Як виявилося, парубок був молодшим сином герцога Рей – старшого сина герцогині та її спадкоємця, який зараз у від'їзді. До речі, сам Лас трохи нагадував чоловічу версію мого відображення – такий же зеленоокий та й кучеряве волосся того ж забарвлення.

Поки старші розмовляли – я сиділа в кріслі, не відводячи погляду від вікна, за яким досі вирувала гроза. Чесно кажучи, відчувала себе дитиною, з оглядом на те, що цей світ дійсно новий для мене. Можливо, через спогади Скарлет, в які я не хотіла зазирати зайвий раз – все ж таки, це було її життя.

За ті двадцять хвилин, які я провела в кімнаті разом з нащадками герцогського роду – запам'ятала імена майже кожного з них. Та на власний подив помітила, що на моєму боці була лише герцогиня з Ласом. Поки що я не розуміла, чим могло заважати моє повернення.

За час розмови старших мовчали лише ми з кузеном – присутні сперечалися з жінкою, що повернула мене із задзеркалля. Чомусь кожен намагався говорити завуальовано, час від часу озираючись в мій бік. І я дізналася, що саме їх хвилює.

Виявилося, ще до мого народження з'явилося пророцтво про пробудження кривавої богині Аттен. Але, згідно з тим ж пророцтвом, нічого не станеться, якщо древня кров не віддасть своє життя цій Аттен. Цей момент мені пояснив Селен, який навчився не тільки слухати мої думки, але й передавати власні. Тобто, виходило, що герцоги Рей, як і королівська родина, були нащадками древніх, яким покровительствував Норд.

Завдяки фразі Івара – другого сина герцогині Адаманти Хайри Рей, – в якій він злісно вигукнув, що Арт не для того замкнув мене в задзеркаллі, щоб жінка знову провела ритуал переродження, я зрозуміла ще дещо. Всі вони були впевнені, що саме я стану ключем до пробудження кривавої богині. Впевнені так, ніби я була єдиним нащадком якихось древніх. Хіба в них самих не тече така ж кров? Чи потрібна саме нова, тобто, наймолодша? Але й у того ж Івара була маленька донька, що вдвічі молодша від мене.

Не витримавши, я тихо запитала про це у Ласа, який сидів поруч та похмуро спостерігав за сваркою аристократів.

– Справа в тому, що про пророцтво повідомив Оракул, – зітхнув парубок, так само тихо відповідаючи на запитання. – Старший шаман Оракула розповів, що саме у твого батька народиться дитина, в якій пробудиться древня кров. І є в мене деякі підозри... Загалом, я майже впевнений, що дядько Арт не збирався замикати тебе в іншому просторі, адже провів саме ритуал переродження. Думаю, тебе просто хотіли сховати від родичів, щоб ти жила в безпеці. Не здивуюся, якщо вони встигли запропонувати йому позбутися тебе, аби наш світ не здригнувся від повернення Аттен.