Розділ 21.

Не дивлячись на внутрішнє напруження, мені було цікаво, хто йшов сюди. Як виглядає ця людина? Схожа на мене, Селена, чи зовсім інша? Через цю цікавість знову прокинулася пам'ять дівчини, що займала тіло двадцять років. Вона ж і підказала, як саме може виглядати гість, якщо це герцогиня. Тобто, моя бабуся.

Замислившись, я навіть не відразу помітила, як відчинилися двері, розглядаючи кленовий лист. Стискала його в долоні з того моменту, як Селен дав мені цю частинку клена. Жовтогарячий колір захоплював, як і помітні переходи яскравих відтінків. Цей листок мені подобався – він стійко асоціювався з моїм новим ім'ям через розповідь Селена.

– Ти отямилася, – судомно видихнула герцогиня, чий голос я відразу впізнала, хоча, жодного разу не чула. Піднявши голову, я помітила сиву жінку, на обличчі якої був схвильований вираз. – Як почуваєшся?

Мимоволі знизала плечима, не знаючи, якої відповіді від мене чекають. Як почуваюся? Ну, себе я відчуваю, власне тіло контролюю. Що ще треба? Знову повернула увагу кленовому листку, обережно проводячи кінчиками пальців по його лініям.

– Пам'ятаєш, хто ти? – знову якесь дивне питання. В мене відняли тіло тоді, коли я не встигла навіть усвідомити себе, не те щоб зрозуміти, ким я є.

– Леста Рей, – все таки відповіла, вирішивши, що проігнорувати й це питання буде не дуже гарно. Здається, вона справді хвилюється.

– Леста? – здивовано перепитала жінка, але я помітила, що її плечі розслабилися. Вже впевненіше герцогиня наблизилася, плавно опустившись на ліжко біля моїх ніг. – Не знала, що в тебе є ім'я.

– Ви повинні назвати друге, – промовила, піднявши на неї очі. – Так мені сказали. Ви вже вигадали?

– Хто так сказав? – схоже, її подив лише побільшав. Але розповідати про Селена не хотілося. Гадаю, він не просто так вирішив зникнути перед приходом цієї жінки. Що ж, якщо він вирішив не повідомляти про себе, я не стану щось змінювати.

– Це не важливо, – відповіла, відчувши щось дивне. Здається, це спрага. – Я хочу пити. Тут є вода?

– Так, звісно, – кивнула жінка, ніби отямившись. – Генрі, води та їжі сюди.

Озирнувшись, зрозуміла, що нікого, схожого на Генрі, в кімнаті не було, а герцогиня майже не підвищила голос. Що ж, цікавий зв'язок зі слугами.

– Ти давно прокинулася? – запитала бабуся, раптом накривши мою долоню, що досі стискала кленовий лист, власною рукою.

Здивовано поглянувши на жінку, я помітила, що вона здригнулася, збираючись забрати долоню, але в останню мить передумала.

– Ви мене боїтеся, – промовила, не відводячи власних очей від її, майже таких самих зелених, як в мене. – Якщо ви відчуваєте страх, то чому ви тут? І чому вважаєте, що я можу нашкодити вам? Для цього є причини?

– Що? – розгублено вигукнула герцогиня. – Ні, Лесто, я просто не розумію, в якому ти стані. Твоя душа провела в задзеркаллі дуже багато часу.

– Я сповна розуму, – знову знизала плечима. Що ж, цей жест мені подобається. – Звісно, поки не все розумію, але мені не довелося познайомитися з цим світом раніше – часу не було, самі розумієте. Чого ви хотіли? Навіщо прийшли зараз?

– Хотіла впевнитися, що з тобою все добре, – промовила вона, піднімаючись на ноги. – Що ж, гадаю, тобі варто поспати. Але поїж для початку, ти вже задовго без їжі.

– Назвіть друге ім'я, поки у вас є така можливість, – промовила, не до кінця розуміючи, чому вирішила наполягти на цьому. – Іншого разу не буде.

– Якщо ти бажаєш, – розгублено почала жінка, зупинившись, – я дам тобі ім'я... Санта. Леста Санта Рей. Подобається?

– Так, – я кивнула і герцогиня невпевнено усміхнулась, знову стиснувши мою долоню своєю.

– Я зайду пізніше, – промовила вона, схоже, таки розслабляючись, – відпочивай.

Жінка покинула кімнату, а згодом прийшов високий, сивий чоловік з тацею в руках. Він мовчки пройшов до ліжка, опустив тацю з їжею на тумбу поряд і, з шанобливим поклоном, покинув кімнату. Здається, в спальні не прозвучало жодного звуку, поки він був всередині. І як цьому чоловіку вдається пересуватися настільки тихо?

Задумливо похитала головою, відволікаючись від сторонніх думок, та потягнулася до таці, коли поряд з'явився Селен. Від несподіванки рука сіпнулась і, якби не швидка реакція чоловіка, все те, чим були наповнені тарілки, в мить опинилося б на мені.

– Обережно, – зітхнув Селен, опустивши металеву поверхню на мої коліна поверх ковдри. – Навіть не віриться, що така тендітна дівчина змогла витримати ритуал переродження. До того ж, двічі. В тебе неабияка сила духу, Лесто.

– Не потрібно, – попросила, мимоволі сильніше стиснувши в руці виделку. – Не треба нагадувати. Це боляче.

– Пробач, я не хотів нашкодити, – здається, він навіть трохи розгубився. Чоловік вдивлявся в моє обличчя, а потім зітхнув, повернувшись до вікна. – Скоро почнеться гроза. Зачинити вікно?

– Ні, – відмовила, також поглянувши на темне небо за вікном. – Я хочу її чути.

Селен лише кивнув у відповідь, глибоко над чимось замислившись. Я ж знову повернула увагу їжі, вдихаючи апетитні запахи. Поволі почала їсти – хоча до цього голоду не відчувала взагалі, – запиваючи все теплим чаєм. Було смачно, ковдра дарувала тепло, якого так не вистачало тілу, а присутність Селена заспокоювала. Тут і зараз мені було добре. Зовсім не хотілося, щоб знову приходила герцогиня, змушуючи чоловіка зникати.

– Розповіси свою історію? – попросила, торкнувшись його широкої долоні своєю. – Я не відчуваю тебе живим, але й мертвим також. Чому?