Розділ 9.

З друзями ми просиділи до пізньої ночі, після чого, першою нас покинула Агнеса, повідомивши про своє завтрашнє побачення та практикум, який би вона не хотіла пропустити, тому їй потрібно виспатися. Артур також сильно затримуватися не став, але пішов помітно пізніше.

– З тобою все добре? – запитав друг, коли ми залишились удвох.

– Якщо ти хвилюєшся, що я знову вирішу поплавати в Селені, то ні, – відповіла йому, задумливо роздивляючись аркан. – Я ж казала, що не збираюся вбивати себе. Це просто... відчай. Я не знала, як ще змусити себе жити.

– А зараз? – напружено запитав хлопець, стиснувши мою долоню своєю. – Як ти відчуваєш себе зараз?

– Все гаразд, – я знизала плечима, з подивом поглянувши в сірі очі. – Не те, щоб все різко стало добре, але більше в мене немає бажання так ризикувати та знущатись над собою.

Він з шумом зітхнув, після чого притягнув мене до себе, міцно обіймаючи. Його тепле дихання ласкаво торкалося мого волосся, а в сильному тілі відчувалося напруження, яке потрохи відступало.

– Ти занадто хвилюєшся, – тихо відповіла, проводячи долонями по широкій, напруженій спині друга. – Зі мною все добре. Я впораюся.

– Обіцяй, що звернешся по допомогу, якщо буде важко, – попросив хлопець, торкнувшись губами моєї маківки. – Я завжди допоможу тобі, ти ж знаєш.

– Знаю, – я мимоволі закрила очі, з насолодою вдихаючи приємний, ненав'язливий запах. Запах мого улюбленого фруктового чаю та чогось іще. – Дякую.

Я першою відпустила його з обіймів, після чого знову повернулася до накопичувача. Мимоволі пройшовшись поглядом по символам, я на мить замислилася. А що як...

Піддавшись вперед, до столу, на якому й знаходився аркан, я вирішила змінити форму і не замикати його звичним способом в коло. Розправивши ланцюжок з рун, я майже інтуїтивно замкнула його з іншої сторони тим самим символом – Омо.

Аркан на мить завмер, а потім різко спалахнув, зібравшись в єдину в'язь. Ідеально.

– Вийшло, – з полегшенням видихнула я, широко усміхнувшись. – Нарешті.

– Що це? – запитав Яр, з цікавістю розглядаючи новий, єдиний символ, який утворив попередній ланцюжок.

– Те, що зможе повністю вивести шрами та повернути цілісність шкіри, – промовила, зачаровано дивлячись на результат місячної праці та пошуків.

– Серйозно? – ошелешено перепитав хлопець. – Це неймовірно, Скарлет.

– Дякую, – видихнула, після чого взяла невеликий ніж, який завжди був поруч зі мною під час експериментів, та від душі надавила лезом, залишаючи глибокий поріз на власній долоні.

– Збожеволіла?! – крикнув парубок, різко вихопивши ніж з моїх рук.

– Все добре, не хвилюйся, – відмахнулась я. – Мені ж треба перевірити, чи працює заклинання так, як треба.

– І як часто ти так перевіряєш свої винаходи? – похмуро запитав друг, спостерігаючи за тим, як я швидко створюю ланцюжок аркану, який миттю приймає вигляд єдиного символу, а потім повільно вбирається в рану. Поріз, хоч і був не достатньо глибоким, щоб залишити по собі шрам, але почав затягуватися. Довелося окремим символом зупинити кровотечу, адже аркан відновлював тільки шкірний покрив, але я була задоволена. Рана затягнулася швидко, залишивши по собі тільки червоний слід. Але і він скоро зникне.

– Я завжди перевіряю аркани на собі, – знизала плечима я. – Поглянь, він повністю відновив шкірний покрив! Звісно, це не шрам, в мене їх, на жаль, немає, але все одно!

– Що значить, на жаль? – різко перепитав Артур, стиснувши мої плечі. Хлопець повернув мене до себе, змусивши подивитися в очі. – Не можна шкодити собі навіть через такі відкриття в сфері лікарської справи!

– Ти знущаєшся? – здивовано запитала. – Я на ринзі ледь не ночую, а там я також не в шахи граю. А ти так розійшовся через якийсь поріз?

– Все одно, – крізь зуби вимовив хлопець. – Мені не подобається, коли ти шкодиш собі. А, тим паче, коли це робить ще хтось.

Розгублено завмерла, не знаючи, що відповісти, після чого м'яко усміхнулася.

– Це не смертельно, Яр, – промовила я. – Зі мною все добре. Ходімо, я хочу перевірити аркан в дії.

Легко торкнувшись губами його щоки, я піднялася на ноги та пішла на пошуки Амеліс.

Я знала, що вона зверталася до різних лікарів, витрачаючи на них останні кошти, аби позбавитись від шраму, але вони не могли нічого вдіяти. І ось зараз з'явилася реальна можливість це змінити.

Дівчина знайшлася на кухні, де саме закінчувала з прибиранням, коли зайшли ми з Артуром.

– Леді Хегелін? – розгублено промовила Амеліс, помітивши нас. – Щось потрібно?

– Так, я б хотіла перекусити, – я кивнула. – В нас є щось з м'ясного?

– Запечена риба з овочами, м'ясний рулет та бульйон, – відгукнулася дівчина. – Накрити стіл в гостьової?

– Так, буду вдячна, – промовила, непомітно сплітаючи аркан, який тепер зможу відтворити навіть уві сні.

Щойно дівчина повернула всю свою увагу їжі, я штовхнула єдину в'язь в її сторону. Помітивши, як аркан м'яко вбирається в застарілий шрам на її обличчі, я задоволено усміхнулася, після чого кивнула другу в сторону спільної гостьової на першому поверсі. Не хотілося б привертати зайву увагу робітниці раніше, ніж аркан дасть потрібний ефект.

Яр не зводив з мене задумливого погляду, коли в кімнату ввійшла Амеліс. Шрам не затягнувся так швидко, як мій поріз, але вже зараз було помітно, що аркан діє. Заклинання відновлювало шкірний покрив з центру, а потім його енергія м'яко розповсюджувалася далі.

– Приємного апетиту, леді, лорд, – тихо промовила дівчина, звертаючись до нас обох, коли стіл був накритий.

– Ти не повечеряєш з нами? – запитала, не зводячи з неї погляду. Ще трохи і шрам повністю зникне. Цікаво лише, що аркан діє невідчутно.

– Що? – Амеліс розгублено подивилась на мене. Дівчина почервоніла, схоже, досить некомфортно відчуваючи себе. – Ні, леді, я поїм на кухні.

– Точно? – похмуро запитала. Я ж знаю її, знову залишиться голодною через свою сором'язливість. Дівчина у відповідь лише кивнула, червоніючи ще більше. – Гаразд, йди.