Розділ 6.

Намагаючись впоратися з власними емоціями, я не помітила, як опинилася в залі для тренувань, що знаходився на мінусовому поверсі будинку. Роздратовано скинувши сукню на підлогу, я торкнулася босими ступнями прохолодної підлоги, щойно взуття полетіло вслід за одягом. В залі завжди були вільні штани для тренувань та укорочена сорочка без рукавів, тож повертатися до гардеробу я не стала.

Натягнувши одяг з легкої тканини, я рваними та надто різкими рухами затягнула еластичні бинти на руках. Дивне роздратування бажало виходу і, в моєму випадку, це був ринг та манекени. Дерев'яні, металеві, навіть кам'яні та звичайні, найбільш наближені до людського тіла.

Я раділа тому, що вже завтра на мене чекає ринг та реальний противник, а зараз просто намагалася заспокоїтися. Не розуміла, чому так злилася на подругу, адже це не моя справа. Так, вона вчинила необдумано, влаштувавши цій дівчині травлю, та я знала, що Агнеса могла вчинити гірше. Вона була символістом, як і я, який міг просто звести зі світу того, хто йому не подобався. Одне прокляття і з тією Лейлою могло статися все, що завгодно. Я тільки сподівалася, що прокляття вона зберегла для невірного Кайла.

Мені не було жодного діла до білявки, але Кайл мене дратував. Я не праведник, до праведного життя мені далеко, але зривати злість на тих, хто жодним чином не відповідає за чужі помилки? Для неї це було занадто. Агнеса завжди була розсудливою, вона не діяла на емоціях, притримуючись правила, за яким мстилася лише з холодною головою.

Зазвичай мене не хвилювали її дії – право помсти для мене було справою честі, але зараз ця ситуація стала ніби останньою краплею. Емоції бажали виходу. І тепер, через декілька годин, проведених в залі, я розуміла, наскільки дивною була моя злість.

Зрештою, я не знала всієї історії, через яку почали знущатися над білявкою – просто визнала її невинною, тому що це зручно. Мені було нецікаво розбиратися в тому, що сталося. Тому злість швидко перейшла в інше русло.

– Заспокоїлася? – насмішкувато запитала Агнеса. Як виявилося, останні декілька хвилин вона стояла в залі, спостерігаючи за мною.

– Чому ти її не прокляла? – поцікавилася у відповідь, покинувши ринг з манекеном. – Ти знаєш, як мене злить напад на безхребетних жертв.

– Насправді, я навіть травлю їй не влаштовувала, – знизала плечима подруга. – Мені взагалі байдуже на це дівчисько, але сьогодні Кайл знову з'явився з нею. Ну, я і не витримала, проклянула його. Поясни мені, куди ділися всі твої речі з нашої кімнати?

– Я вирішила переїхати, – промовила, втомлено зітхнувши. – Тут є ринг, можливість вільно тренуватися, не боячись, що мене застануть і зрозуміють не так. До того ж, завтра бій. Останній бій перед перервою. Хотіла приготуватись як слід.

– По тобі видно, – хитнула головою дівчина, з сумнівом мене оглянувши. – Виглядаєш виснаженою. Не хочеш випити? З твого балкону гарний вид на Селену.

– Хочу, – погодилася, скинувши еластичні бинти. – Тільки мені потрібно в душ.

– Згодна, – усміхнувшись Агнеса. – Від тебе досі відчувається запах чужих емоцій. Де ти встигла знайти емпата?

– Емпата? – я навіть зупинилася, щойно в голові з'явилася здогадка. – Хочеш сказати, моя злість і не моя зовсім?

– Дуже на те схоже, – відповіла подруга, вдивляючись в моє обличчя. – Хто був поруч з тобою, коли все почалось?

Я замислилася, повертаючись до того моменту, як зустріла групу студентів і ту Лейлу. Хто з них міг бути емпатом? Хто міг вплинути на мої емоції непомітно для мене самої? З тих, хто стояв переді мною на той момент – ніхто. Від них відчувалася стихійна магія, були артефактори та одна відьма, але не емпати.

Мимоволі в свідомості спливли слова Алекса, коли він знайшов мене в гуртожитку. Він бачив те, що сталося. Бачив, як я зламала руку студенту. Чи міг він вплинути на мої емоції? Навіть підсвідомо?

– Яка спеціальність у Алекса? – задумливо повернулася до подруги.

– Все ж таки він? – похмуро усміхнулася Агнеса. – Не дарма він мені не подобався. Але в нього стихійна магія. Здається, вода. Досить ймовірно, що впливати на емоції він може, але не дуже сильно. Можливо, це взагалі просто випадковість, а не умисний вплив на твій емоційний стан.

– Можливо, – я зітхнула, не бажаючи зараз думати про все це. – Гаразд, я в душ.

– Чекаю тебе на балконі, – відгукнулася дівчина і я кивнула у відповідь.

Під холодною водою я провела близько п'ятнадцяти хвилин. Цього часу вистачило на те, щоб привести себе до ладу та позбавитись від втоми, через довге тренування. Закінчивши з водними процедурами, я одягнула вільні шорти до колін, які могли носити лише в Асте, та легку сорочку з короткими рукавами.

Мокре волосся спадало на спину, через що тканина швидко стала вологою, але мене це не хвилювало. Як і будь-що інше.

Агнеса дійсно чекала мене на просторому балконі, де на невеликому столику вже стояла пляшка вина, моє улюблене печиво та запіканка з м'ясом. Як виявилося, я була голодною.

– Так і знала, що ти знову забула про обід, – усміхнулася подруга, помітивши мою зацікавленість їжею.

– Дякую, – щиро промовила, сідаючи за стіл. Звісно, розпочала я з запіканки, залишивши печиво та вино на десерт. – Тільки розділити з тобою вино не зможу. Максимум один келих. В мене завтра бій.

– Його я й прийшла відсвяткувати, – погодилася дівчина. – Нарешті ти зможеш відпочити від цих бійок. Хоча... знаючи тебе, я майже впевнена, що публічні виступи ти легко заміниш залою в підвалі. Але ця перерва тобі дійсно потрібна.

– Знаю, – я зітхнула, не бажаючи занурюватися в цю тему. – Сподіваюся, вона мені допоможе.

– До речі, ти так і не розповіла, як пройшло ваше побачення з Алексом, – з цікавістю промовила подруга, змінюючи тему. – Як він тобі?

– Після останніх подій, можу з впевненістю сказати, що емпат, – усміхнулася я. – Він дуже чуйний. Ніби постійно відчував мій настрій і відволікав власними історіями, щойно я намагалася замкнутися.