Розділ 3.

З Алексом ми домовилися зустрітися завтра, після чого новий знайомий повернувся до свого столу, за яким на нього чекав друг. Здається, хлопець досі сумнівався в тому, що я дійсно погодилася на побачення з ним.

Насправді я могла його зрозуміти. Точніше, могла зрозуміти його подив, адже раніше я рідко звертала увагу на місцевих представників чоловічої статі – не до того було. А ось чому він вирішив запросити мене, а не Агнесу, яка куди легше йшла на контакт, я не зовсім розуміла.

Я не була настільки наївна, щоб повірити в те, що просто сподобалась йому. Так, зовнішність, можливо, й була йому до смаку, але він не знав мене. Ніхто з університету, кому було відоме моє ім'я, не знав про мене щось суттєве, що могло б зацікавити. Ну, хіба що Агнеса, але вона навіть не чоловічої статі. Проте й вона не знала всього.

Мене не можна було назвати емоційно відкритою людиною, я старалася не підпускати до себе надто близько – так було спокійніше. Що взагалі могло зацікавити аристократів крім зовнішнього вигляду? Можливо, ім'я. Так, моя сім'я була досить відомою, але не більше, ніж інші аристократи в цьому університеті. Більше нічого не спадало на думку.

Покінчивши зі сніданком, хоч і пізнім, ми покинули їдальню. Я мовчала, не реагуючи на спроби Агнеси розпочати розмову – я не любила говорити без потреби. Іноді навіть здавалося, що я завжди в режимі енергозбереження, якщо ринг, полігон чи клітка десь далеко.

Подруга була впевнена, що я не люблю зайвої уваги до своєї персони, але це було не зовсім так – мені було байдуже. Я надто сильно занурювалася у власні роздуми, тому мало уваги та часу приділяла реальному світу.

Ось і зараз не помітила, як ми опинилися за межами університету та вийшли в місто. Дівчина запропонувала взяти морозиво та посидіти в парку і я погодилася. Морозиво я любила. Як і інші солодощі.

Зараз мене не хвилювало ні завтрашнє побачення з новим знайомим, ні те, як інформація з моїм другим ім'ям покинула територію підпільного стадіону. Я в принципі рідко загострювала увагу на проблемах.

– Ти надто спокійно реагуєш на все, – трохи невдоволено промовила подруга, коли ми сиділи з морозивом на відкритій терасі. – Чесно кажучи, мене здивувало, що ти погодилася на це побачення. Ти ж навіть не знаєш цього Алекса.

– Він мене також, – я мимоволі знизала плечима, відвернувшись від парку. Знизу, по праву сторону від тераси, шуміла повноводна річка, через яку простягався широкий міст, єднаючи дві частини міста. – Хіба побачення не існують для того, щоб краще дізнатися один одного?

– Ти розумієш про що я, – зітхнула дівчина. – Ти так легко погодилася, хоча інших, куди більш гідних, шанувальників легко відправляла на всі боки. Що змінилося зараз?

Озирнувшись, я подивилася їй в очі, розуміючи, що починаю дратуватися. Чому раптом вона так налаштувалася проти цього Алекса?

– Агнесо, мені здається, ти думаєш про нього більше, ніж я сама, – промовила, повертаючи увагу морозиву, поки воно не розтануло. – Чому раптом тебе стало хвилювати, з ким я ходжу на побачення? Я не втручаюся в твоє особисте життя, хоча Кайл мені не подобається, тож давай закриємо тему. Гаразд?

– Пробач, – ніяково відповіла подруга, відводячи погляд. – Це дійсно не моя справа. Що збираєшся робити з плітками?

– Якими?

– Стосовно Саманти Лін та клітки, Скарлет, – промовила Агнеса, не розділяючи мою байдужість.

– Не знаю, – я знизала плечима. – Поки не думала про це.

Дівчина важко зітхнула, але вирішила закінчити розмову. Вона любила відпочивати, ділячись власними думками та історіями, тоді як я полюбляла тишу. Бажаючи розслабитися та звільнитися від думок і зайвих емоцій – я йшла на ринг або ламала кістки в клітці, байдуже, свої чи чужі.

Мені здавалося, Агнесі нудно проводити час зі мною в тиші, але вона часто обирала мою компанію, хоча я не розуміла чому. Я давала можливість виговоритися, була гарним слухачем, але нікудишнім співрозмовником. Можливо, тому вона й сиділа зараз на цій терасі.

Не знаю, скільки часу ми просиділи тут, але я відчувала, як сили повертаються до мене. Тихий шум води Селени, нашої річки, заспокоював та змушував відпустити думки, тоді як вітер ласкаво гладив шкіру, блукаючи в волоссі.

Тільки зараз я нарешті зрозуміла, яким важким був цей рік. Проте, я знала, що далі буде тільки гірше. Попередні бої лише підтверджували останню думку. Енергія затьмарила свідомість, коли вийшла з-під контролю. Вже двічі. Можливо, я сама підсвідомо хотіла цього, але моя власна сила руйнувала мене зсередини. Скільки я ще протримаюсь, перш ніж збожеволію? Чи буду боротися? Зможу?

Тепер я не була певна в цьому.                             

 . . .

Коли ми нарешті опинилися в знайомому клубі – я остаточно взяла себе в руки, вдало ігноруючи голосну музику та натовп молоді. Кивнувши подрузі, я вирішила не відкладати розмову з Томасом, тому відразу піднялася сходами на другий поверх. Агнеса ж відправилася до бару, бажаючи випити та просто розслабитися. Це я звикла узгоджувати нові бої в клітці та вести розмови в подібних місцях, подруга ж бажала веселитися.

Проте, можливо, роль грало й те, що розмова мала бути саме з організатором підпільних боїв, а Томас дівчині не подобався. Хоча, я гадала, це через те, що мій давній знайомий не бажав зайвий раз перетинатися з дівчиною. Не знаю, чому вони не подобалися один одному, але мене це не хвилювало.

Знайомий охоронець чекав на мене біля дверей однієї з кімнат, де можна було б спокійно обговорити будь-що. Помітивши мене, чоловік привітливо кивнув та відчинив двері, пропускаючи всередину. Сам він залишився ззовні.

– Радий тебе бачити, – промовив Томас, щойно я ввійшла. Чоловік кивнув мені на крісло навпроти, та власноруч заповнив келихи – один вином, а інший коньяком, який взяв сам. – Ти вже чула останні новини, чи не так?

– Так, – я зітхнула, беручи до рук келих з вином. Пити не хотілося, але якщо відмовлюсь – Томас образиться, вирішивши, що я більше не довіряю йому. – Саманта Лін та Гарі Тенор зійшлися в клітці, з якої останнього винесли. Якого біса? Скільки боїв все було спокійно...