Розділ 2.

Ранок розпочався раніше, ніж я того хотіла. Агнеса різко хлопнула дверима, очевидно, щойно повернувшись в нашу кімнату в гуртожитку. Під її роздратоване бурчання я насилу розплющила очі. Голова гуділа так, ніби вчора їй дісталося найбільше, але я пам'ятала, що пропускала удари тільки по корпусу.

– Ти прокинулася? – розгублено запитала Агнеса, нарешті звернувши на мене увагу.

– А в мене був вибір? – тихо запитала, скривившись від болю в скронях. – Твоя злість не залишила мені жодного шансу. Що сталося?

– Вибач, я не хотіла тебе розбудити, – вона винувато відвела погляд, але потім промовила: – це все Кайл. Ми посварилися, коли я побачила його з якоюсь білявкою.

– Лише посварилися? – похмуро запитала, сідаючи на ліжку. – Чесне слово, Агнесо, ти даєш йому забагато шансів виправитися. І все б нічого, але він навіть не намагається змінитися.

– Я розумію, – дівчина опустила голову та плечі, розуміючи, що я права. Але я знала, що вона скаже далі, тому не поспішала радіти. – Тільки не можу просто покінчити з ним.

– Чому? – я знову повернулася до неї, скривившись тепер вже від болю в ребрах. І все ж таки, мені добре дісталося вчора. – Я розумію, що ти вже залежна від нього, але твій Кайл – це дурна звичка, якої варто позбутися. Поки не стало гірше. Скільки разів ти його пробачала? І скільки разів він обіцяв змінитися? Та вже безліч. Прокляті біси, що вчора було? Голова просто розколюється...

– Ти не пам'ятаєш? – вона схопилася за мої останні слова, радіючи можливості змінити тему, але я не стала наполягати. Сподіваюся, вона розуміє, що робить. – Ми вирішили трохи відсвяткувати твою перемогу, коли Томас передав виграш. Вже тут ми випили вина, здається пляшку чи дві...

– Я навіть не пам'ятаю, як ми дісталися до кімнати, – зітхнула, помітивши біля письмового столу дві пляшки з-під напівсолодкого червоного, а на самому столі пустий пакет від шоколадного печива. – Тільки те, як ти вивела мене з клітки, на цьому мої спогади обриваються.

– Ти активувала запасні резерви організму в бою, – промовила дівчина, похмуро дивлячись мені в очі. Здавалося, вона забула про дурня Кайла, щойно ми заговорили про вчорашній вечір. – Чарлі сказав, що твій стан нормалізується, але вже на ранок. Ти не реагувала ні на що, крім дотиків.

– Щось пригадую, – я відвернулася, мимоволі прикусивши нижню губу. Я не хотіла, аби вона побачила в моїх очах зайвого. – Гаразд, якщо все добре, то я в ванну кімнату. Нам ще в їдальню йти, почекаєш мене?

– Звісно, як раз на обід встигнемо, – Агнеса кивнула, зробивши вигляд, що я змогла її відволікти. За це я була їй вдячна.

– Чекай, що? – до мене тільки зараз дійшли слова подруги. – Що значить обід? Я проспала всі заняття?

Сьогодні було лише дві пари, та, як виявилося, потрапити на них цього дня мені не судилося.

– А ти збиралася на них йти? – здивовано запитала дівчина. – Чарлі сказав не турбувати тебе. Ти в курсі, що твоїм ребрам дісталося більше, ніж дурній голові? Два переломи – це занадто, не думаєш?

– Я почуваюся добре, – ніяково відповіла, діставши з шафи одяг. – Ребра майже не турбують.

– Це тому, що Томас віддав тобі своє дорогоцінне зілля, аби ти могла пересуватися не зламавши собі решту кісток, – відгукнулася та. Склавши руки на грудях, вона похмуро дивилася на мене. Що ж, від цього погляду ніде сховатися. – Кістки мали зростися майже повністю за цю ніч, але позбав свій скелет від зайвих навантажень, йому досить того, що він отримує в цих дурних клітках та на рингу.

– Все буде добре, не хвилюйся, – я мимоволі усміхнулася, направляючись до ванної кімнати. Її хвилювання було приємним, але й зловживати ним я не хотіла.

Занурившись в воду з головою на декілька ударів серця, я намагалася не звертати увагу на неприємні відчуття в ребрах. Схоже, кістки дійсно не встигли відновитися за одну ніч, але, гадаю, це нормально. Навіть із зіллям Томаса. Останній був геніальним алхіміком, тому Агнеса не перебільшувала, назвавши його зілля дорогоцінним. Так, він заробляв не тільки на власному стадіоні та підпільних боях, його ліки, отрута, транквілізатори та інші результати захоплення алхімією приносили гарний дохід. Цей чолов'яга знався на заробітку.

В ванні я не стала затримуватися, як і змушувати подругу чекати, тому швидко покінчила з водними процедурами. Ще десять хвилин і я була повністю готова, стоячи перед дзеркалом. Біла сорочка на два розміри більша, чорна спідниця трохи нижче колін та туфлі на підборах. Що що, а ось високі підбори я люблю.

Розуміючи, що сорочка надто невигідно виглядає, я розстібнула два верхніх ґудзика та зв'язала разом її кінці на талії. Так помітно краще.

Вже покидаючи ванну кімнату, я зібрала довге, трохи вологе волосся в високий хвіст та закріпила той шовковою стрічкою.

– Маєш гарний вигляд, – з подивом промовила подруга, щойно помітила мене. Сама дівчина також встигла змінити брюки та сорочку на гарне, мереживне плаття світло-рожевого кольору й трохи темніші босоніжки на підборах.

– Ти теж красуня, – відповіла їй. – Що ж, якщо ми сьогодні в гарному настрої, то пропоную на їдальні не зупинятися. Як щодо прогулянки містом, а потім вшанувати присутністю якийсь клуб?

– Крихітка виросла, – підняла брови Агнеса, не стримуючи усмішку. – Навіть не віриться, що чую це від тебе.

– Якби не твій Кайл, ти б ще довго подібного не чула, – відгукнулася я. – Але тобі варто розслабитися та нарешті згадати, хто за ким повинен бігати, та хто кому має давати другі, чи треті, шанси. Що ж, ходімо, я таки хочу їсти. І нагадай поповнити запаси печива до чаю. Все, що залишалося, ми знищили разом з вином.

У відповідь на мої слова дівчина лише засміялася, але заперечувати не стала. Та й що тут скажеш? Її залежність від Кайла стала проблемою, що розуміла й сама Агнеса.

Зачинивши за собою двері кімнати, ми таки зайшли до їдальні, вирішивши підкріпитися перед прогулянкою. Почуття голоду не любила ні я, ні подруга.