- Спогад перший -

"РИМОВАНІ ДУМКИ"

Per aspera ad astra

Ти йшла  кривавими шляхами,
Скута тяжкими кайданами.
Схиливши голову, поволі
Ти йшла на світло зірки долі.

Образи терплічи гіркі,
Вели під руки бідняки,
Втирали піт з твого чола
І серце билося, ти йшла.

Попереду поводирі -
Відважні хлопці-словарі.
Поети - світло серед ночі,
Ковток знання для всих охочих.

Франко , невтомний "каменяр",
Сміливо сходить на алтар;
Знавець душі, народу вірний,
На шлях тяжкий ступає Мирний;

Брати Карпенки, Кропивницький,
Попереду іде Старицький.
О, скільки вас! І не злічити!
В серцях людей вам доля жити.

Вам завдяки вона співає,
Сміється, диха, оживає.
Забувши кайдани на крові,
Ступає легше рідне слово.

Тепер же мова наша вільна,
Зміцніла духом, серцем сильна,
Та все ж не слід нам забувати,
Як важко було це дістати.

Хай стануть каменем високим
Людей обличчя в різні боки:
Всіх тих, хто волю здобували,
І вік стоять, щоб їх не забували!
 

- - -

Буяють трави соковиті

Буяють трави соковиті,
Промінням сонячним умиті:
Вінки кульбабок золотаві,
В'юнку стебельця кучеряві;
У затінку, в колисці мрій,
Дрімає дядько деревій.

А поруч з ним можна зірвати
Пучечок прохолодний м'яти
Підчути запах її свіжий,
Що трошечки лоскоче й ріже.

Буяють трави соковиті,
Промінням сонячним умиті
І світ від них пахучий, пишний
Величний, юний і розкішний.

- - -

Ніжні пелюстки вишневі

Ніжні пелюстки вишневі-
Лебеді блідо-рожеві,
В сонця промінчиках ясних,
В весни тенетах прекрасних.

Ніжні пелюстки вишневі
Бачили зорі квітневі,
Теплі замріяні ночі,
Вітер, що пісні шепоче.

Ніжні пелюстки вишневі-
Лебеді блідо-рожеві,
Падали в води прозорі,
Пливли в в холодному морі.

Ніжні пелюстки вишневі
Вітри зірвали квітневі:
Падають біля води
Ясно-червоні плоди.

- - -

Осень

Явилась красавица Осень,
В цветные шелка все одела;
Накидку парчовую сбросив
На мир свысока поглядела.
Дождем серебристым умыла,
Сплела золотые колосья,
И где-то в выси загрустила
Осеннею тучкою поздней.

Явилась красавица Осень,
Вздыхает листва под ногами,
И ивы желтеющей косы
Одела роса жемчугами.
Туманы собрались седые
И солнца лучей не видать;
В осенних шелках золотые
Неслышно пришли холода.

- - -

Земля

Лучи заката падали, скользили.
Туман ложился цепью на поля,
А ласточки так плакали, вопили
Как будто в путь последний шла Земля.

Шагали тени в бархате тяжелом,
В глубинах неба пряталась луна,
И воздух стал чужим и незнакомым:
Пьянил, как запах крепкого вина.

И в тишине угрюмой и тяжелой,
Во мраке ночи сердце опаля,
Перед рассветом голос твой знакомый
Услышу ли я снова, мать Земля?

- - -

Я неба пальцами коснусь

Я неба пальцами коснусь,
Я солнце обниму руками.
В глазурь тумана окунусь,
Росы оденусь жемчугами.

Я полечу со свежим ветром
Над бесконечными морями;
Как солнца луч пройду по свету
Вечнозелеными лесами...

Открой глаза, взгляни на мир
В цветах душистых белых вишен:
Сверкает зелень, как сапфир
И солнце отражают крыши...

- - -

Рассвет

Рассвет. Закат. Удар часов
Шаги и двери на засов.
Кровать и кофе. Тёплый плед.
Щелчок. Искра. Погашен свет.

Раздумья среди темноты,
Мороз на стеклах и цветы.
От звезд неровный тусклый свет.
Глаза луны. Огни комет.

Рассвет. Рассвет. Опять рассвет.
Кровать и кофе. Тёплый плед.

- - -

Часы