Ґриморія

Бо доки кохаємо ми, то надія жива

***

Нехай вітер зриває останні вітрила,
Згорають мости у пекельним вогні,
Нам любов дарувала небачені крила
Що душі врятують в дивовижному сні.

Ми пройдемо крізь терни, прокляття і зливу,
Де зникають сліди, замовкають слова.
Я малюю в думках нашу казку щасливу,
Бо доки кохаємо ми, то надія жива.

Розвіється морок, розтануть тумани,
Коли руки твої доторкнуться моїх.
Загояться в серці болючії рани,
Й обійми розтоплять цю тугу і смерть.

Кіт Анатолій

Подобається

#478 в Різне
#22 в Поезія
#141 в Містика/Жахи

У тексті є: кохання, смерть, магія

Відредаговано: 02.06.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись