Зародження дружби між птахом-колискарем і Риммою

Римма міцно спала і бачила найдивовижніший сон: ніби вона стала Матінкою Казкового Світу, і метелики по всьому світу збирають для неї інформацію про людей, тварин і дивних істот. А королева фей сну прокидається на її голос і розповідає їй про сни, які застрягли у Сновидаріумі.

Сновидаріум — це місце, куди йдуть усі забуті дітьми сни. Здавалося, що у цьому немає нічого поганого, але насправді це перша ознака того, що дитина почала дорослішати. І якщо не пізно, королева фей сну може втрутитися, нагадавши дитині про щастя.

Римма посміхнулася уві сні, а потім прокинулася.

Відкривши очі, вона побачила перед собою Фіорелу — у цьому дівчинка була впевнена. Птахиня лежала поряд, точніше — Римма була поряд. Було схоже на те, що вона знаходилася у кімнаті птахині. Дівчинка не відчувала руки, бо Фіорела поклала на неї своє крило.

«Всі птахи-колискарі сплять, як люди?» — подумала Римма, маючи на увазі, чи займають вони ті самі пози уві сні. Дивлячись на Фіорелу, дівчинка вперше подумала, що птахи-колискарі також бачать сни.

«Що їй сниться?» — розмірковувала Римма, спостерігаючи за птахинею.

А Фіорелі снилося, як вона виросла до розмірів гігантського орла. Її оперення стало рожево-фіолетовим, а крила сяяли всіма барвами веселки. Вона літала від віконечка у сни до віконечка, співаючи дітям колискові про країну, де завжди світить сонце й чується дитячий сміх, де є алмазні води й трубить Золотий Ріг.

Фіорела не була у цій країні, не знала, де вона знаходиться, але Солясі казала, що той, хто знайде вхід до цієї країни, знайде відповідь на своє запитання.

— Солясі, а ти б хотіла потрапити до цієї країни? — запитала тоді Фіорела, уявляючи себе серед гірських німф і алмазних струмків.

— Ні, — чесно відповіла стара птахиня. — Моє місце у Колисконаріумі. Хто тоді вчитиме вас співу, якщо я піду? У Матінки Казкового Світу більше немає на це часу.

— У Матінки Казкового Світу більше немає на це часу… — прошепотіла Фіорела, відкриваючи очі. Її погляд зустрівся з поглядом маленької дівчинки. — …Привіт! Лише у мріях могла уявити, що зможу розмовляти з дитиною.

— А я з птахом-колискарем, — зізналася Римма. — Одного дня я ним стала, але не бачила інших птахів. У вас дуже велике місто!

— Так, наше місто дійсно велике, — сказала птахиня, розводячи крилами. — Чекай… Що ти сказала? Ти була птахом-колискарем?

— Так, — чесно відповіла Римма. — Тебе це дивує?

«Звісно! — подумала Фіорела. — Крилам не віриться, що дитина в одну мить перетворилася на птаха-колискаря…»

— Тебе привела Матінка? — відповіла птахиня питанням на питання.

— Я... я можу пробудити у птаха чарівну силу. Якщо чесно, сама не знаю, як це працює, але це правда.

— Тоді тобі потрібно допомогти знайти відповідь! — вигукнула Фіорела, здіймаючись над ліжком. Римма помітила, що рожевого оперення стало більше.

— Ти знаєш як, Фіорело? О-о-о, я — Римма. Вибач, забула представитися.

— Дуже приємно, Риммо. Пішли гуляти містом, а відповідь сама тебе якось знайде.

Фіорела вилетіла з кімнати, а дівчинка пішла слідом, відчуваючи голод і спрагу.

«Птахи-колискарі не знають голоду?» — думала вона, тримаючись за живіт, що вже почав буркотіти, співаючи власну пісню.

«Їм достатньо випити медової води, — почула Римма голос Матінки Казкового Світу. — А твій сніданок чекає на тебе біля озера».

Римма поспішно повернула до озера, а Фіорела полетіла слідом.

До Озера Сновидінь вони швидко дісталися, і лише тоді Римму осінило:

— Фіорело, а де всі?

— Сплять. Птахи-колискарі завжди прокидаються з першими вечірніми променями сонця. Ти не знала?

— Знала… але ти не спиш!..

— Я люблю рано прокидатися — так у мене більше часу на мою мрію! — зізналася птахиня, опускаючись на один із хмаркових стільців біля столу, на якому Фіорелу чекала медова вода, а на Римму — повноцінний сніданок: апельсиновий сік, тости з полуничним варенням і яєчня.

Поки дівчинка снідала, птахиня ретельно її вивчала, гадаючи, як така маленька дівчинка може пробудити чарівну силу у птаха-колискаря, навіть не підозрюючи, що Римма теж уважно її розглядала.

«Ця птахиня особлива, бо любить мріяти, як і я… Може, саме це й пробудило в ній силу?» — подумала дівчинка якраз у той момент, коли до них підлетіли Лірум і Солясі.

— Це вчорашня птахиня?..