Таємниця походження Римми

Минуло кілька днів відтоді, як Римма вперше заспівала — і за цей час багато що змінилося.

Матінка Казкового Світу дедалі рідше покидала Колисконаріум. Солясі навчила Римму всіх пісень, які знала, а Фіорела остаточно перетворилася на птаха-колискаря з дивовижним оперенням — рожево-фіолетовим і водночас жовто-блакитним, ніби барви вечірнього та ранкового неба злилися в одну мелодію кольорів.

— Я розумію, що вони пов’язані небесами, Матінко, але… такі швидкі зміни! Мені здається, що й Римма змінилася, — мовив Лірум, спантеличено дивлячись на своє крило, яке за останній час втратило не одну пір’їну.

— Час спливає, Ліруме… — лагідно відповіла Матінка. Вона посміхнулася птахові й ніжно поцілувала його в голову. — Хотіла б я продовжити твоє життя, але, на жаль, час — це вже сила, якою навіть я не можу керувати.

— Про що ви говорите, Матінко? — схвильовано запитав він, і в його очах блиснули сльози.

— Не поспішай засмучуватися, друже, — усміхнулася вона. — У мені ще жевріє сила Матінки.

— Матінко… — прошепотів Лірум і міцно обійняв її своїми старими, змученими крилами.

— Ш-ш-ш, все добре, Ліруме, — заспокоїла вона. — У кожного свій час і своє призначення — своя особливість. Щодо особливості: я нарешті дізналася, хто така Римма. Вона справді з незвичайної родини. Данило і Варвара — не її рідні брат і сестра, та все ж вона донька своїх батьків.

— Як це? — здивувався Лірум. Він уперше чув, щоб хтось не був рідним із братом і сестрою, але мав тих самих батьків.

— Прадідусь і прабабуся Римми, а ще їхні предки — усі були казкарями. Вони вміли заходити до казки, творили добро і вірили в мрії. Вони заповіли своїм дітям продовжити це ремесло, але ті відмовилися, і двері у казковий світ зачинилися для їхнього роду. Окрім однієї ночі. Тоді батьки Римми потрапили до країни Люмінелії… і після тієї ночі народилася Римма. Тож вона водночас рідна і нерідна — дитя магії та мрії.

— Оце так! — вигукнув Лірум, так, що перервав спів Фіорели.

Птахиня здивовано повернула голову до Матінки й Лірума, а Римма мовчки сиділа, вдивляючись у картину-хмаринку, намальовану птахом-колискарем.

Вона дивилася на зображення єдинорога, коли перед її очима раптом ожило марево: молодий птах кружляв над білосніжною хмариною, здіймаючи вітер крилами, а потім почав пірнати-виринати у неї, створюючи в небі малюнок єдинорога.

Коли картина була завершена, Матінка перенесла її до вежі — саме на те місце, де вона висить і зараз.

Щасливий птах замахав крилами, а потім марево зникло.

— Ліруме… — Римма дивилася на старого птаха. — Ти намалював єдинорога?

«Матінко, — подумки звернувся він, — як таке можливо? Вона знає, що я… намалював цю картину!»

«Ти вже знаєш відповідь, Ліруме», — пролунало у відповідь.

«Вона… люмінелійка!»

«Хто це?» — почувся третій голос.

Матінка й Лірум засміялися — адже Фіорела справді стала птахом-колискарем. І тепер, як і всі з їхнього роду, вміла говорити подумки.