Римма

Римма сиділа під сакурою, яку колись посадила з кісточки, подарованої чарівницею, і знову мріяла. Спочатку вона уявляла нову ляльку з блакитним волоссям у коралових черевичках, а потім думки повернули її до казки. Римма згадала про принцесу Мію і фею сну. Перед очима з’явилося усміхнене обличчя Пані-Казкаря.

— Я сильніше сумую за казкою, ніж думала... — прошепотіла дівчинка, взявши до рук зошит і ручку.

Вона трохи задумалася, а потім її маленька рука повільно написала в зошиті:

«Ти завершила своє випробування! Тепер черга за останньою мрією».

Після цього дівчинка додала свої спостереження:

«На галявині росли конвалії та проліски, а метелики танцювали у повітрі. Деякі з них сяяли, немов сонячні зайчики, осліплюючи мене своїм світлом».

У цю мить, немов відповідаючи на написане, озвався голос:

— Я не відчула, що ти їх бачила. Це чарівні Метелики, мої друзі. Вони завжди там, де я є — і де мене немає. Вони — мої очі.

Римма підняла погляд і завмерла від здивування: перед нею стояла Пані-Казкар.

— Ви тут... і зовсім не постаріли за цей рік…

— А ти підросла і навіть навчилася писати. Молодець! — усміхнулася жінка. — Риммо, я бачу, ти зовсім не здивована, що мене побачила.

— Ні, не здивована, — дівчинка поклала зошит на траву й, підбігши, обійняла її. — Я відчувала, що ми знову зустрінемося, Пані-Казкарю!

— О-о-о! — весело засміялася вона, обіймаючи Римму у відповідь. — Ти дуже особлива дівчинка, Риммо, ти знаєш це?

Дівчинка трохи сором’язливо помовчала, а потім тихо спитала:

— Не всі можуть побувати у казці?.. Я б хотіла знову потрапити туди й побачити справжнього птаха-колискаря.

— Це можливо, Риммо. Насправді я прийшла до тебе, щоб запросити тебе до Колисконаріуму. Ти готова до подорожі?

— Так! — зраділа дівчинка. — А можна дорогою тримати фею сну, Пані-Казкарю?

— Можна, але, Риммо… настав час тобі сказати моє справжнє ім’я.

— Як, ви не Пані-Казкар?

— Ні, — усміхнулася вона. — Ти так мене звала. А всі тут називають мене Матінка Казкового Світу.

— Це звучить навіть сильніше, ніж Пані-Казкар… — прошепотіла Римма, не вірячи своєму щастю. Вона познайомилася з Матінкою Казкового Світу, і тепер та прийшла за нею, щоб показати справжнього птаха-колискаря!

— Так, — відповіла Матінка, простягаючи дівчинці дерев’яний ліхтарик із феєю сну. — Попереду на тебе чекають нові випробування і нова дружба. Ти готова?

Римма лише усміхнулася у відповідь. Потім було сяйво — яскраве й осліплююче — і вона опинилася перед велетенською брамою з метеликами-статуями.

— Це не луг із рожевими фламінго… — прошепотіла вона, зачаровано вдивляючись у браму, за якою розкривалося небесне місто. — Це… Колисконаріум?

— Так, ласкаво просимо до міста сновидінь, — пролунала відповідь Матінки.