Зародження нової дружби

Наступного дня Римма з Фіорелою прокинулися майже одночасно й одразу рушили до Озера Сновидінь, щоб привітатися зі Світанкою. Та на озері її не було.

Римма озирнулася довкола.

— Вона ж не зникла? — тихо спитала дівчинка.

— Ні, — усміхнулася Фіорела, прислухаючись до дзвінкого звуку, схожого на сміх. — Вона просто ниряє у хмаринки. Їй дуже подобається так гратися.

Римма вже хотіла сказати, що теж мріє так пониряти, але раптом згадала, що більше не фея і крил у неї немає. Від цієї думки їй стало трохи сумно.

І саме в ту мить до них підлетів великий метелик. Він чемно поклонився Риммі й поглядом запросив її сісти йому на спину.

— Дякую, — прошепотіла Римма, ледве стримуючи радість.

Вона обережно залізла на метелика, і вже за хвилину вони летіли туди, де лунав веселий дзвінкий сміх.

— З поверненням, Світанко! — першою її побачила Фіорела.

— Привіт! — фея денного сну всміхнулася так, ніби нічого страшного не сталося. — А це… Римма?

Римма зніяковіла, але всміхнулася.

— Так, я Римма.

— Дякую, що навіювала денні сни, — лагідно мовила Світанка. — Завдяки тобі з моїми сестрами все добре.

— Нема за що, на моєму місці кожен би так вчинив…

«Я в цьому сумніваюся», — мовила подумки Фіорела. Через слова подруги Римма ще більше зніяковіла.

— А хочеш погратися? — раптом запропонувала Світанка, ніби між іншим. — Поки ранра ще тут.

— Пониряємо в хмаринки?

— Так, пониряємо в хмаринки.

Римма засміялася, і Фіорелі здалося, що від її сміху хмаринки над ними стали світлішими.

І тоді їй чомусь згадалося, як вона почула від Лірума, що Римма — люмінелійка.

«Про що ти задумалася?»

«Е-е-е, потім тобі розповім, — відповіла Фіорела, пірнаючи в хмаринку слідом за Світанкою. — Не зволікай, Риммо!»

Римма погладила метелика по голівці, і той обережно опустив її на хмаринку. Римма зробила крок уперед, трохи вагаючись, бо раніше на хмаринці вона лише сиділа — це був перший раз, коли вона мала ниряти.

— Не бійся, — засміялася Світанка. — Хмаринки люблять тих, хто сміється.

Вона першою розбіглася й легко пірнула в білу м’якість. Хмаринка розсипалася навколо неї сріблястим серпанком, а за мить фея вже вигулькнула з іншого боку, сяючи ще яскравіше.

— Фіорело, тепер ти! — гукнула вона.

Птахиня не забарилася. Вона змахнула крилами й ковзнула слідом, залишивши за собою тихий дзвінкий слід, мов від колискової.

«Риммо?»

«Йду».

Римма глибоко вдихнула й зробила крок. Хмаринка прийняла її одразу. Вона була теплою, пахла молоком і ранковим сонцем. Римма засміялася, перекочуючись усередині, а потім знову виринула назовні — розкуйовджена й щаслива.

Вони ниряли з хмаринки в хмаринку, ховалися й виринали, ловили хмаркові пасма й сміялися так голосно, що навіть Озеро Сновидінь легенько рябіло від радості. Метелик кружляв поруч, інколи підхоплюючи Римму, коли та стрибала надто сміливо.

«Риммо, ти в Колисконаріумі. Тут можна все, але я б хотіла, щоб ти була обережнішою… Метелик може і не встигнути тебе підхопити», — пролунав голос Матінки Казкового Світу.

«Добре, Матінко», — пообіцяла Римма, пірнаючи в хмаринку з головою.

Час минав непомітно. Сонце піднялося вище, і в небі з’явилося кілька фей. Світанка прислухалася й лагідно мовила:

— Денні кошмари завітали до дітей. Мені час.

Вона обійняла подруг і полетіла.

— Повертайся швидше, — крикнула їй услід Фіорела.

— Обов’язково, — озвалася Світанка, наближаючись до хмаринки, що пахла чебрецем і медом. Вона летіла туди, де день уже кликав її до роботи.

Римма дивилася їй услід і відчувала, як у грудях зароджується нова пісня.

— Вона мені сподобалася, — мовила вона.

— Риммо…

— Фіорело, знову цей голос… — він нагадав дівчинці про Люмінелію, про трояндові гори, залиті місячним сяйвом. — Чому лише я його чую?

— Риммо, я тут дещо згадала… Вибач, потрібно було раніше тобі сказати про це, та весь час було якось не до цього… — Фіорела занервувала, не знаючи, як сказати подрузі правду.

«Риммо, Фіорело, — почули вони голос Матінки. — Настав час іти далі».

«Куди?» — в один голос запитали вони.

— До Люмінелії.

У небі з’явилися сотні золотих метеликів. Вони покружляли над хмаринкою, і перед ними постала Матінка Казкового Світу.