Довгоочікувана зустріч

Римма поверталася до Колисконаріуму з першими вечірніми променями сонця. Назустріч їй летіли птахи-колискарі й кілька фей. Серед вітру й далекого небесного гуркоту Римма розчула слабкий дитячий плач, але вирішила не зупиняти політ до Колисконаріуму.

«Сни не надто страшні, звичайні феї сну легко впораються», — подумала дівчинка, помітивши, що ні птахів, ні фей не лякає дощ. Її крила також не боялися його: краплі не намочували їх, а, здавалося, навпаки, допомагали летіти швидше.

— Поспати б зараз… — зітхнула Римма, прямуючи до вежі, вкритої всіма барвами веселки.

І раптом вона побачила Фіорелу. Сонливість як рукою зняло.

— Фіорело, привіт! Нарешті ми зустрілися! — вигукнула Римма з радістю.

— Риммо? — до неї підлетіла подружка-птахиня. Сонячні промені впали на її крила, і пір’я заблищало всіма барвами веселки. — Що ти тут робиш… у такому вигляді?

Фіорела чула, що сьогодні заправляє нова фея денного сну, і в її голові майнула думка, що це може бути Римма, та все ж вона не очікувала побачити подружку із золотими крилами за спиною.

— Матінка Казкового Світу попросила допомогти… Фіорело, давай приземлимося на вежу. Не знаю, як довго ще буду феєю.

І, ніби чарівні сили підслухали, крила Римми почали танути просто на очах.

— Риммо! — злякалася не на жарт Фіорела.

Вона вхопилася дзьобиком за комір сукні, намагаючись утримати дівчинку. Та де там. Птаху-колискарю багато що під силу, але не втримати семирічну дівчинку. Дихання птахині збилося, вона почала втрачати рівновагу, і в цю ж мить почулося тріскотіння. Комірець порвався, і Римма продовжила падати.

— Фіорело! — закричала дівчинка.

Крила зникли так само швидко, як і нічні кошмари у тих, хто вірить у фей сну й обирає мрію, як і личить птаху-колискарю.

— Матінко!..

Величезний золотокрилий метелик підхопив Римму й поніс над Колисконаріумом. Ніби нічого не сталося, дівчинка обійняла його ногами, розкрила руки назустріч вітру й вдихнула свіже повітря.

Вона злякалася — це правда, але страх минув швидко, бо Римма була у чарівному місці й знала: Матінка Казкового Світу її врятує.

У звичайному світі так не буває. Лише у Колисконаріумі, місті серед хмар, яке колись створила Матінка, щоб уберегти хранителів дитячих снів від людського ока й злих чаклунів. Колисконаріум — це місце, де навіть повітря співає колискову, а сонце світить з такою ніжністю й теплом, ніби промовляє:

«Не бійся, Риммо. Світ співає казку для тих, хто вірить у диво, а в Колисконаріумі завжди можна просто слухати й мріяти».

— Риммо, я так злякалася за тебе! — крикнула Фіорела, залітаючи у вежу, де на неї вже чекали птахи-колискарі, що ще не знайшли шлях до мрії.

«Добре, що ти в безпеці, — пролунав голос Фіорели в голові Римми. — Побачимося пізніше. Потім розкажеш, як це бути феєю денного сну».

«Дивовижно», — відгукнулася подумки Римма, майже забувши, яким важким і виснажливим був цей день.

Метелик ніс її далі над містом сновидінь. Вітер підганяв його, дощ гомонів щось своє, а сонце знову й знову шепотіло:

«Риммо, світ співає казку для тих, хто вірить у диво…»

Римма усміхнулася й задрімала, міцно обіймаючи метелика. Він, не збавляючи лету, залетів до кімнати Фіорели й обережно поклав дівчинку в м’яке хмаркове ліжечко. Розкривши свої великі золоті крила, метелик тихо прикрив Римму від сонця, ніби сама казка нахилилася над нею, щоб побажати солодких снів.