Королева фей сну

Це були ті самі будиночки, виткані з прозорого туману, з дахами-квітками, та сама статуя у вигляді метелика й те саме озеро, що й раніше. Та Римма відчувала помітну зміну. Смуток. Води в Озері Сновидінь стало значно менше, туман порідшав, а дитячий сміх майже стих разом із мерехтінням фей.

— Феї снів втрачають свої сили… — з жалем прошепотіла Римма.

Вона піднялася на місток і підійшла до хмаринки, де спала королева фей сну. Дівчинка обережно торкнулася прозорого крила, мов льоду на вікні. Та воно було гаряче, ніби всередині заховався вогонь. Римма відсмикнула палець.

— Матінко, що сталося з королевою?

— Занадто багато кошмарів, — сумно відповіла Матінка Казкового Світу. — Королева дуже втомилася й знесилилася.

— Як це можливо? — не могла повірити Римма. — Я думала, що після того, як птахи-колискарі почнуть мріяти, кошмарів стане менше, а не більше.

— Ти маєш рацію, Риммо, — тихо сказала Матінка, нахиляючись над островом.

Вона ніжно взяла королеву фей сну на долоню. Королева ледь поворухнулася, на її обличчі промайнув біль, але вона не прокинулася. Матінка дістала маленьку пляшечку з дивною рідиною й окропила фею.

— Це трохи вгамує її біль.

— Це… дитячий сміх? — спитала Римма, хоча вже знала відповідь.

— Так, — кивнула Матінка. — Риммо, одного разу ти вже була феєю сну. Ми можемо спробувати ще раз, якщо ти не проти. Сподіваюся, і цього разу все вийде.

— Звісно, вийде! — упевнено сказала дівчинка. — Я вірю й щиро хочу допомогти.

— Знаю, Риммо. Але цього разу буде складніше. Ще ніхто не перетворювався на фею денного сну.

— Матінко, а скільки у вас фей денного сну?

— Лише одна.

— Лише одна? — здивувалася Римма. — І вона зникла...

— Так. Її звали Світанка. Тільки вона могла відганяти найжахливіші кошмари вдень. Іншим феям це не під силу.

Римма трохи помовчала, а тоді твердо мовила:

— Добре, я готова. Діставайте свій пилок.

Минув рік відтоді, як Римма вперше стала феєю сну, та вона пам’ятала все так, ніби це було вчора. Матінка дістає мішечок, дує, і сріблясті піщинки розлітаються, осідаючи на очах, носику, спині. Потім у неї виростають прозорі сріблясті крила, які тихо шелестять, ніби шепочуть:

«Ми донесемо тебе до дитячих снів…»

— Цього разу я не можу перетворити тебе на фею, — сказала Матінка. — Феєю денного сну тебе може зробити лише королева, а вона зараз надто слабка.

«Чому ж Матінка створила фею денного сну на таких умовах?» — подумала Римма.

— Я не створювала її, — відповіла Матінка, вловивши думку дівчинки. — Її створила сама королева.

— Як так? — Римма не могла повірити почутому.

— Одного світанку королева прилетіла до дівчинки, яку мучив страшний сон. Дві феї вже намагалися відігнати кошмар, але не змогли, тож королева сама спустилася до неї. Вона заспокоїла дитину, і коли та усміхнулася уві сні, немовля, її менша сестричка, що спала поруч у тому ж ліжечку, теж усміхнулося. У цю мить крила королеви затремтіли, з них посипався блискучий пилок, і на його місці з’явилася Світанка.

— Неймовірно! — вигукнула Римма. — А королева пробувала створити ще одну?

— Так, — зітхнула Матінка, знову окроплюючи фею дитячим сміхом, — але їй це не вдалося. Метелики шукають Світанку, і я певна, що незабаром знайдуть. Нам лише потрібно протриматися.

— Добре, не гаймо тоді часу.

— Сомлено, прокинься, — мовила Матінка.

Королева фей сну розплющила очі. Вони були великі й сріблясті, мов зоряне небо.

— Матінко… — прошепотіла вона слабким голосом. — Занадто багато кошмарів… Я не будила фей, бо вони надто втомлені, але ж дитячий сміх стихає.

— Не хвилюйся, люба, — сказала Матінка. — Ми повернемо Світанку, а до того часу в нас є Римма. Спробуєш перетворити її на фею денного сну?

— Римму? — Сомлена нарешті помітила дівчинку. — Так… особлива дівчинка.

Королева повільно підлетіла до неї. Римма щиро усміхнулася, вдаючи, що не помічає, якою прозорою стала шкіра феї й як тьмяніє її волосся.

— Усе, що нам потрібно, — це віра й трішки магії, — прошепотіла королева.

— Я вірю, — відповіла Римма. — У вас усе вийде, королево Сомлено.

Королева кружляла над дівчинкою раз, другий, третій, та нічого не сталося. Втомлена й зовсім знесилена, вона опустилася просто на долоню Римми.

— Відпочиньте трохи, — мовила дівчинка, прикриваючи королеву маленькими долоньками.

Королева ледь усміхнулася, притуляючись до теплої шкіри. Римма теж усміхнулася, відчуваючи, як її тепло повертає феї сили.

— Я знаю, що робити, — тихо сказала дівчинка. — Я засну й усміхнуся уві сні, і тоді все вийде.

— Я не певна, що зможу навіяти тобі сон, — прошепотіла Сомлена. — У мене майже не лишилося сил.

— Королево, вам не потрібно через це хвилюватися, — усміхнулася Римма. — Я сама засну й намалюю собі гарний сон. А ви зробіть мене феєю, коли я усміхнуся уві сні.

Римма лягла на хмаринку, заплющила очі й пригадала все добре, що з нею сталося, і на її обличчі з’явилася щаслива дитяча усмішка. Потім вона уявила себе феєю денного сну з золотими, мов сонце, крилами й ніжним голосом, схожим на спів Фіорели. Вона розгорнула крила й здійнялася в небо.

І далі це вже був не уявний політ, а справжній сон. Римма літала від хмаринки до хмаринки, поки не почула дитячий крик. Легка усмішка торкнулася її обличчя, потім ще одна, і тоді Римма розсміялася уві сні, бо знала, куди летіти.

Королева здійнялася над Риммою, покружляла й, коли дівчинка знову засміялася, торкнулася її пилком. Римма розплющила очі:

— Я знала, що в нас усе вийде!