Розділ 40

Та варто було присутнім розміститися на своїх місцях, як Валгус підвівся зі свого місця та повернувся в мою сторону.

– Перш ніж усе розпочнеться, я хотів би мати гарантії - голосно промовив він, невідривно дивлячись на мене.

– Які гарантії Валгус ти хочеш почути на початку справи? - здивовано запитав голова засідання.

– Я хочу почути присягу від Іридії. В якій вона заприсягнеться, що всупереч особистим почуттям і незгоді з моєю волею, вона виконає рішення суду без зволікань - все ще дивлячись лише на мене відповів він.

– Валгус, ти при своєму розумі? - вигукнула Таймі.

– Не треба, прошу Вас Таймі. Не треба - з посмішкою, м'яко перервала я її, та впевнено дивлячись в очі Валгуса, запитала - і у чому саме я маю заприсягнутися?

– Я вже озвучив це! - холодно та гордовито відповів він.

Зараз дивлячись на цього чоловіка, я була неймовірно вражена тим, наскільки він не хоче бачити очевидного. Він навіть не намагається зрозуміти того, що усе та усі не можуть кружляти лише навколо нього! Щоразу роблячи одну і ту саму помилку, він втрачає найдорожчих. Своїми діями він відштовхує тих, хто у важку хвилину може стати опорою та підтримкою. До цього моменту, мені хотілося вірити у те, що він все ж таки здатний почути оточення, відчути мій біль, чи зрозуміти врешті решт, що саме він був неправий. Я щиро надіялася на те, що він може бачити в мені особистість. Але, на жаль, ця істота розуміє лише себе. Тож розправивши плечі, можливо, не менш гордовито ніж він, та я дивлячись на нього, промовила:

– Що ж, але натомість, я від тебе теж хочу отримати присягу.

– Самовпевнено! - поблажливо, та не менш зухвало та зі сарказмом запитав - ну, і чого бажає ваша Величносте?

Його останні слова мене неймовірно драпанули, і я вже було набрала повні легені повітря аби розповісти йому “хто”, “що”, і “навіщо” тут! Але, потім згадала, що колись читала про те, що кожне слово промовлене в цих стінах має вагу, і воно впливає на остаточне рішення що буде винесене на цьому засіданні. Тож, я вирішила залишити усі емоції, відчуття та образи на потім. Адже зараз саме від мене, моїх реакцій, дій та слів залежить майбутнє. І не лише моє, але й мого чоловіка, наших батьків. А ще Таймі, яка неодноразово допомагала нам протягом усього часу. Тож, глибоко вдихнувши, я твердо та впевнено проговорила:

– Я хочу аби ти заприсягнув мені, перед усіма присутніми у тому, що ні моя сім'я, ні мої друзі, ні мої діти не будуть піддаватись будь-якому примусу або цькуванню. А також, не стануть об'єктами твоєї помсти, ні зараз, ні в майбутньому. І до всього, я хочу аби ти, ще до початку розгляду цього спору, зняв своє прокляття з Анателли.

– Що!? - розлючено скрикнув Валгус - а ця тут до чого?!

Я почула, як злякано скрикнула Таймі, інші ж присутні лише затамувавши подих спостерігали за незвичним для них дійством.

– Це мої умови - знизала я плечима, та навіть не моргнувши впевнено додала - або ти зараз промовляєш те, що я прошу, або не буде ніяких присяг.

Кілька хвилин він свердлив мене невдоволеним поглядом, стискаючи час від часу кулаки. Та на його жаль, оці його невдоволені погляди та лютуючий вигляд, не мали на мене жодного впливу. Адже, я пережила достатньо зла та невдоволення інших істот стосовно себе у минулих життях. Тож, маю свого роду до того імунітет.

– Добре! - через кілька хвилин промовив він - Я Валгус, творець світу Амбер, присягаюся своїй дочці Іридії в тому, що не буду примушувати, цькувати чи мститися, ні їй, ні її родині, ні друзям, ні їх дітям. А також скасую дію свого закляття стосовно Анателли, що колись була моєю дружиною. Нехай живе, як хоче! Якщо вона ще існує…

Промовивши останні слова, він явно був задоволений своїми словами та, можливо, я б злякалася, якби не знала усієї правди. Але зараз я не спішила відкривати йому будь-яку інформацію, тож широко посміхнувшись проговорила:

– Я приймаю твою клятву Валгусе, творець світу Амбер. І, я Іридія іт Флейм Вінгс присягаюся у тому, що підкорюся волі деміурга світу Амбер та виконую рішення засідання суду.

– Я приймаю твою клятву! - швидко проговорив він, самовпевнено посміхаючись.

– Занадто швидко - подумки відмітила про себе я - занадто швидко аби вдумуватись у те, що я зараз проговорила…

Та уточнювати, або вказувати йому на щось, у мене не було жодного бажання. Та й в принципі можливості адже, як тільки він прийняв мою присягу, над нами засвітилися золотаві блискавки, які впилися в нашій зап'ястя залишаючи темні відмітки. Саме вони відтепер мали контролювати виконання присяги. Все просто: виконай, або втратиш магію та загинеш. Таке собі нагадування про те, що з магією не варто жартувати.

Весь цей час, присутні своєю поведінкою створили абсолютно тишу. Здавалося, що жоден з них не міг повірити у те, що відбувається. Тому, що такого в принципі, мабуть, ніколи й не було. Щоб хтось, щось пообіцяв ще до того, як буде винесене рішення. Це ж ризиковано! Адже гарантії у бажаному результаті не могла дати жодна зі сторін. Але хто сказав, що наша сімейка проста?

Я лише мигцем подивилася на маму, аби впевнитись, що з нею все гаразд. Адже сьогодні вона дізнається неймовірну історію власного життя, і зараз я можливо жертвуючи власним життям та свободою вибору, натомість даруючи їй свободу. З минулих життів я винесла багато уроків! І не завжди вони були приємні чи радісні, але те що борги потрібно повертати за життя, я запам'ятала дуже добре. Тож зараз я, без зволікань, поставила на кон власне майбутнє заради неї. Так, як колись вона зробила це заради мене та мого спокійного існування поряд з Валгусом.