Розділ 36

Коли ми повернулись до будинку мера міста лорда де Ватерала, то нас з мамою та Міраєю, одразу провели до гостьової кімнати та запропонували переодягнутися й підготуватися до святкування. Я не одразу зрозуміла, що щось не так. Та коли я вийшла з ванної кімнати, то побачила посеред кімнати три манекени, на яких висіли просто неймовірні сукні. Дві з них були синього кольору, а третя була схожа на полум'я багаття.

Моя мама та Мірая допомогли мені з сукнею та зачіскою. Зовсім випадково у кімнаті з'явилися і прикраси, які гармонійно поєдналися з сукнею. Вже мала здогадку, що якимось дивним чином Нікосу з Несеємом вдалося підготувати усе. Я терпляче давала себе одягати, а на кожну випадково знайдену річ, яка дивним чином гармонійно підходила до вбрання, лише посміхалася.

Можливо, на моєму місці, доречно було б все ж таки наполягати на тому, аби усе було за моїм смаком та вподобаннями. Та й час і місце святкування визначити тоді, коли мені буде це зручно. Та роздумуючи над цим я зрозуміла, що насправді це свято потрібно більше для оточення, ніж для мене з Арієм. Адже усе найважливіше, особисто для нас вже відбулося. Там на галявині ми нарешті поєднали наші долі, пройшовши нелегкий шлях, долаючи перешкоди, власні вагання та волю інших стосовно наших життів, і врешті решт дозволили самим собі бути щасливими. Але наші рідні та друзі, особливо зі сторони Арія, чекали на цей момент багато років.

– Доню усе готово! Ти просто неймовірна! - схвильовано, та зі сльозами на очах, промовила мама. Мірая ж підвела мене обережно до дзеркала, що розміщувалося на стіні у повний зріст. Розправивши складочки на сукні, вона відійшла тихенько в сторону та склавши руки, наче молячись, з захопленням та сльозами на очах дивилася на мене.

Я ж своєю чергою не менш вражено дивилася на своє відображення.

– Ніколи не уявляла, що можу бути такою - здивовано промовила я бачачи у відображенні високу та струнку дівчину, з довгим волоссям, що гарними та правильними локонами спадало майже до поясу. На мені була неймовірна сукня з відкритими плечима, відтінки якої плавно переходили з помаранчевого в жовтий, потім у білий, і знов у жовтий, помаранчевий. А біля самої підлоги сукня була майже червона. З прикрас на мені був просто неймовірний гарнітур, який переливався при світлі дня, і здавалося ніби маленькі полум'яні вихори ніжно обіймають мене за шию та зап'ясток.

Від споглядання себе такої гарної та щасливої у дзеркалі, мене відірвало тихе постукування у двері.

– Можна мені увійти? - запитав тато заглядаючи в кімнату та після маминого дозволу переступив поріг та вражено застиг не відводячи від мене захопленого погляду - доню ти просто неймовірна!

– Дякую тато - посміхаючись відповіла я - мені теж дуже подобається.

– Аж забув навіщо мене послали - сміючись сказав він - Я взагалі то прийшов сказати, що в нас все готове, і якщо ви вже готові, то я маю вас супроводжувати до гостей.

Так усі разом, ми посміхаючись та шуткуючи, попрямували на вихід з будинку. Біля самих дверей тато несподівано притримав мене за лікоть, а потім кивнув мамі та Міраї, і вони швидко попрямували на вулицю.

– Іридія, я неймовірно пишаюся тим, що в мене така донька як ти! І сьогодні найпрекрасніший день у моєму житті - проговорив батько на мій здивований погляд - я як ніхто знаю, наскільки важко тобі дається і давалося спілкування з іншими істотами. Як батько, знаю наскільки важливо для тебе було здобути свою пару. Сьогодні ти стала вже дорослою, і віднині відповідальність за тебе покладена на іншого чоловіка. Але я хочу, щоб ти пам'ятала, що ти завжди для мене моя маленька донечка, яка у будь-яку важку чи радісну ситуацію може звернутися до мене. І я незважаючи ні на що завжди підтримаю і буду поруч.

– Тато - промовила я бачачи, як важко йому даються ці слова. І як важливо для нього аби я почула те, що він каже - я запам'ятаю їх. І я завжди буду твоєю дочкою. А ти завжди будеш для мене найкращим татом. Не дивлячись ні на що! Адже я ніколи не могла і мріяти про те що отримаю найкращого з батьків у всіх світах.

Постоявши в обіймах один одного ще кілька хвилин, тато турботливо поправив мою зачіску та підставивши мені свій лікоть промовив: "Нам вже час" і саме у цю секунду парадні двері будинку мера відкрилися наче самі собою. Нашому погляду відкрилася дивовижна картина: від самого порогу стелилася біла доріжка, яка пролягла між двох рядів вартових міста. Вони були одягнені в білі одежі та стояли по десять істот з кожної сторони. Білосніжні ірлінги розправивши свої неймовірні крила, утворюючи тим самим білосніжний коридор. А коли ми з татом зробили перший крок уперед зверху, наче з неба, посипали маленькі зірочки. Одразу за живим коридором, здавалося зібралися мешканці усього містечка. Але мій погляд був прикутий до однієї єдиної фігури, що стояла за кілька десятків кроків від мене. Арій стояв в класичному чорному костюмі. Його образ доповнювали полум'яна хустка, що була пов'язана на шиї, та полум'яна квітка, що кріпиться в петлиці піджака. Його волосся було заплетено у чудернацьку косу. А очі сяяли щастям.

По обидві сторони від нього, на відстані кількох кроків, стояли його батьки та моя мама. За ним розміщувалася арка під якою стояли імператор та мер. Тато поцілувавши мене, вклав мою долоню у долоню Арія.

– Сьогодні для нашої імперії великий день - урочисто почав говорити імператор Несеєм - Магія нарешті поєднала двох неймовірних ірлінгів. Майстер Арій був довгі роки моїм наставником та вчителем, а з бігом років став справжнім другом. Іридія, мені донька по силі та потенціалу магію, якої у мене немає по крові. Кожен з них безсумнівно заслуговує на те, щоб поруч була вірна та споріднена душа. І краще ніж ці двоє не можливо й уявити. Сьогодні їх поєднала магія, зробивши одним цілим. І сьогодні їх поєднує імперія…