Розділ 34

Через деякий час посеред галявини обережно опустилися пара неймовірно щасливих вогняних ірлінгів, все ще оповитих спільної магією, що наче пелюстки квітки огортали їх по колу.

– Вибач, будь ласка, за мої сумніви та страхи - проговорив Арій, тримаючи мене у своїх обіймах.

– І ти мене пробач за мої невірні вибори у наших минулих життях - пригортаючись до нього промовила Іридія.

Тихе покашлювання зі сторони привернуло увагу пари, яка зараз воліла б опинитися десь якомога далі звідси. Повернувшись до присутніх молода пара здивовано розглядала нові незнайомі обличчя, що групою стояли трохи з боку від рідних та друзів.

Сім чоловічих постатей та одна жіноча з не меншою цікавістю розглядали їх у відповідь. Хоча, ні. Двоє з цієї групи були феніксам добре знайомі, адже тепер вони мали спільні спогади. Це безсумнівно були Творці світу Абнер та світу Тірих. Валгус та Таймі. Погляд чоловіка значно відрізняється від інших: він був чіпким, жорстоким та вимогливим. І у противагу йому був погляд жінки, який зігрівав теплом й любов’ю, та обіцяв турботу та підтримку.

– Вітаю вас Творці світів - впевнено промовила я, вклоняючись їм.

А у відповідь мені несподівано відповіли усі семеро. На мій здивований вираз обличчя звичайно ж звернули увагу. Один з них, здається найстарший, зробив крок уперед і з посмішкою почав говорити.

– Ми рада деміургів і, кожен з нас є дійсно Творцем власного світу. Я Сейміс - Творець світу Саймар, інші про себе самі розповідатимуть. Зараз це не на часі. Іридія, ми раді тому, що ти нарешті здобула силу деміурга і розбудила магію творця. І ми неймовірно здивовані тим, що у пару собі ти вибрала чоловіка з подібною силою та магією. Не буду довго вести розмови, зараз вам треба відновитися, після переродження. Але хочу відзначити, що таке сталося вперше за історію світотворення. Тож радою деміургів отримано доручення на ваше навчання у Вищій школі деміургів. Співбесіду вам призначено на вісімнадцятий день десятого місяця. Тобто через три дні. Ваш супроводжувальний буде на вас чекати тут, на цій галявині. Час там протікає по іншому, тож попередьте рідних.

– Я не бачу у тому потреби - несподівано промовив чоловік, що весь час від появи на галявині мовчав та лише похмуро дивився.

– Валгус ти знаєш правила - спокійно відповів йому Сайміс не повертаючись у його бік - від яких не можна відступати, і є те що має бути озвучено.

– Це саме моя особиста справа! - вигукнув Валгус, стискаючи кулаки - Тому, що це моя дочка і мій обранець для неї.

Можливо, якби не оці його слова, то я б промовчала зараз. Але усе повторюється знову, тож я підняла угору руку зупиняючи деміурга Сайміса, який відкрив було уже рота аби щось заперечити, та зупиняючи Арія, який зробив крок уперед у спробі закрити мене спиною.

– Вибачте, за цей жест - схиливши голову промовила я - Та, на превеликий жаль, мого батька не здатні зупинити слова. Він розуміє лише силу.

Я бачила, як округлюються очі присутніх від мої слів, та я не відриваючи погляду від Валгуса продовжила:

– Ми з Арієм обов’язково прибудемо на співбесіду. Дякую за запрошення - я помітила, як Сайміс кивнув головою, даючи зрозуміти що почув мене - А тобі батьку я дам доволі просту відповідь: Ні! На всі твої пропозиції, заперечення, умови - у мене лише одна відповідь “Ні!”. Назавжди! Ти більше не маєш права на будь-який контроль у моєму житті.

– Як ти смієш так зі мною розмовляти?! - лютував він.

– Смію! Відтоді, як ти почав вважати мене річчю, якою можна користуватися на свій власний розсуд - з кожним словом я відчувала, як мій голос почав дзвеніти наче натягнута струна. Та це було не від люті, а від його неприйняття того, що кожна істота має право вибору - Відтоді, як прирік мене та двох ні в чому невинних хлопців вмирати у світі без магії. Відтоді, як не визнав своєї помилки, коли ми усі повернулися.

– Але ж, у підсумку, вийшло так як я і казав - гордо промовив він - Тобто, я виявився правий.

– Так, абсолютно. Цього я не заперечую - погодилася я, повертаючись до нього спиною - Тож тепер живи з відчуттям своєї переваги та значущості. Але без доньки.

– Ти про це пошкодуєш - майже пошепки сказав він, та я його почула.

Я обернулася до нього і підійшовши упритул, запитала дивлячись у його очі:

– Як ти гадаєш, після всього на що ти мене прирік, чи можу я шкодувати ще більше?

– Але ж ти стала сильнішою - повністю впевнений у своїй правоті, промовив він.

– У тому світі, куди ти нас запроторив є дуже мудрий вираз: те, що нас не вбиває, робить нас сильнішими. Тож дякую, я вижива і дійсно стала сильнішою.

Він кілька хвилин дивився на мене, мабуть, обдумуючи сказане. Було видно, що він від роздратування ледве стримує себе. Я ж своєю чергою чекала, ніби зовсім не бачачи його стан.

– Іридія, у тебе немає вибору - врешті решт промовив він - якщо ти не погодишся повернутися у мій світ добровільно, то я змушений буду звернутися до вищої ради деміургів.

– Напевно, це щось серйозне - подумала я, оскільки, творець Таймі охнула, а ще один з деміургів тихо сказав "Валгус ти перебільшуєш". Та я не збиралася так легко здаватися на його волю і сліпо виконувати його накази, тож абсолютно спокійно промовила - Добре, чекаю на цю зустріч.