Розділ 33

Через кілька годин, коли вогонь почав затихати, на скелі вже зібралися наші сім'ї, імператор, голова містечка, ще кілька радників та маленький хлопчик, що стояв навколішках стискаючи кошик з яблуками у своїх рученятах. Він беззвучно плакав, не відводячи погляду від пари. Усі присутні з надією дивилися на вогняний кокон, що ховав у собі двох важливих для них істот. Кокон стояв на самому краю, наче статуя у вигляді двох ірлінгів, що стоячи на колінах прикривали крилами один одного. І хоча відкритого вогню вже не було, він все ще розливався живою лавою усередині.

Та був ще один споглядач цієї неймовірної та заворожуючої картини, який поки волів залишатися у тіні. Ледь помітна жіноча фігура у світлих одежах, що стояла між дерев, також не відводила погляду від кокона. Вона зараз, наче любляча мати намагалась допомогти двом найріднішим, найціннішим та найважливішим для неї істотам в усіх світах, посилаючи їм свою мовчазну підтримку та любов.

Хоча, була ще одна істота, не менш важлива для неї, але поведінкою якої вона була вкрай обурена та на яку вона була безмежно розгнівана:

– Що ж ти брате робиш? Нащо знов допускаєш ту ж помилку?

До самого світанку нічого не змінювалося. Ніхто з присутніх не зважився покинути це місце. Не тому, що боялися чогось. Ні. Просто занадто важливими були для них ті, хто зараз заживо згоряли у коконі.

Найважче споглядання давалося матерям обох ірлінгів, адже кожна мати, напевно воліла б сама пережити та витримати усе це, аби лише її дітям було легше.

І поки зовні усі чекали на пробудження обох феніксів, вони ж усередині проживали життя і смерті один одного. Усі, що сталися із ними від їх створення у споконвічних світах і до цієї хвилини. Кожен з них проживав та бачив усе з позицій іншого. Наче Арій був Іридією, а вона ним.

Кожне життя і смерть, кожна зрада Геліона, відчувалися зараз не менш болюче та гостро, ніж у кожну секунду минулих життів. Але лише зараз Арій зрозумів вчинок Ріни стосовно нього, коли він був у тілі Юрія. Вона вже тоді безмежно його кохала. Та провина не давала можливості відповісти взаємністю на його почуття. Так, саме провина за те, що завжди обирала не його.

А Іридія зараз мала змогу відчути усю безнадійність, що відчував Арій у минулих життях. Безнадійність тому, що кожного разу опинявся чи не у тому місці, чи зарано, чи запізно. Він був для неї чи надто молодий, чи надто старий, чи кращим другом. І лише в останнє життя на землі, він майже встиг. Лиш кілька місяців. Та й вони стали однією з перепон на шляху до його найзаповітнішої мрії.

А ще пара побачила історію народження однієї маленької та неймовірної дівчинки. Вона була не просто пересічним немовлям, а єдиною дочкою Творця світу Абнер і племінницею Творця світу Тірих.

І ця історія розпочалася ще тоді, коли одного разу Творець Валгус, оглядаючи свої творіння та свій світ випадково натрапив на прекрасну та ніжну дівчину Анателлу. І звичайно зажадав її собі. Він представ перед нею в образі звичайного хлопця, і почав свої залицяння. Валгусу зовсім не зважав на те, що вона була не просто закохана в іншого, а була для того істинною парою.

Після відмови дівчини, він був настільки розлючений тим що йому посміли відмовити, що розкрив перед нею свою справжню сутність деміурга і Творця світу. Він пригрозив знищити її коханого без права на переродження. І ще поставив її перед вибором: або знищення коханого, або вона стає його дружиною і назавжди забуває про свої почуття до іншого.

І жінка, заради збереження життя коханого, стала дружиною для Творця Валгуса. Але поставила єдину умову: вона залишиться смертною. І він з легкістю погодився на цю умову, адже мав на меті народити собі спадкоємця. А для цього необхідно мати великий потенціал магії та сила. А так, як Анателла була посереднім магом, то він планував підживлювати її під час вагітності своєю магією та силою. Що мало б призвести до збільшення її потенціалу, і як наслідок продовжити строк її життя.

Та усе пішло не за його планом. Жінка виявилася винахідливою. Не для кого не було таємницею, що призначені один для одного, пов'язані між собою назавжди. З життя у життя. Тож вона наклала сама на себе закляття, яке давало змогу магії накопичуватися у дитині під її серцем, але ні як не повинно було впливати на неї саму. Кожна мати, що виносила свою дитину під серцем, вже безмежно її любить. І Анателла була не виключенням, проте вона усвідомлювала, що ця дитина, у руках Валгуса, буде завжди додатковим важелем впливу на неї. І страждати від цього у першу чергу буде сама дитина. Вже краще хай росте зовсім без матері, аніж росте бачачи як та страждає. До всього усвідомлюючи, що вона і є інструментом яким ці страждання заподіюється.

Тож і вийшло, що вливаючи магію у свою дружину Валгус підживлював та наділяв силою лише їх дитину. Та помітив він це занадто пізно, коли ледь народивши крихітку дочку Анателла почала стрімко згасати. Він тоді так розлютився, що не дозволив їй навіть побачити новонароджену дівчинку, а на додачу ще й відправив її душу на переродження в інший не магічний світ без можливості народити дитину від когось іншого, навіть від істинного, якщо той зустрінеться їй у новому світі.

Та на щастя для Анателли, цю останню волю Валгуса, почула його сестра, що з'явилася у палаці аби познайомитися зі своєю новонародженою племінницею. Таймі перехопила сферу з душею Анателли, і як виявилося душею її коханого, який загинув тієї ж миті що й вона. Їх душі злилися настільки міцно між собою, що роз'єднати їх зараз було рівнозначно повному знищенню.