Розділ 28

– Про що ти міркуєш? - через деякий час тихо запитав Арій, зазираючи мені в обличчя.

– Та так, про усіляке. Про те, що для мене стало занадто важливим існування поряд із собою іншої істоти - відповіла я вбираючи кожну емоцію на його обличчі та розглядаючи мерехтіння в його неймовірних очах - Про те, що твої очі дійсно медові… Знаєш, мене завжди звинувачували у холодності до інших та без емоційності. Та мені в принципі було все одно. Я комфортно почуваю себе сам на сам. А за той час, що перебувала тут, та за час втрати пам'яті, здається, моє серце наче розтануло…

– Це тебе засмучує? - насторожено запитав він - Чи ти з того радієш?

– Це дивно, - просто відповіла я - але мені подобається те, що я зараз відчуваю. Подобається знову бачити та пам'ятати.

– О, Рідо! Я радий бачити, що ти прийшла до тями - опускаючись прямо перед нами, промовив лікар.

Переді мною стояв молодий і дуже гарний чоловік. Його міцна статура та розмах крил давали зрозуміти, що переді мною доволі сильний маг. Майстер Аріус мав довге русяве волосся, яке було заплетене у косу. Його обличчя з правильними рисами було без жодної зморшки. Хіба що ледь помітні рисочки у кутиках очей. А зараз погляд карих очей видавав неймовірне здивування свого господаря. Мабуть, я дивилася у цей момент на нього не менш здивованим поглядом, оскільки очікувала побачити перед собою чоловіка поважного віку.

– Зараз, я маю доволі дивні відчуття - промовив майстер зацікавленим тоном - Здається ніби ти бачиш мене. Але ж то неможливо, правда?

– Все вірно. Ваше відчуття не хибне - з посмішкою тихо відповіла я - майстер Аріус, я Вас дійсно бачу. Після того як я опритомніла, виявилося, що до мене повернувся не лише зір, але й пам'ять.

– Це неймовірна та дивовижна новина! Я безмежно радий! - щиро радіючи вигукнув майстер Аріус - Це дуже добре, але вибач за питання: Що тебе здивувало, коли ти дивилася на мене?

– Ви занадто молодий - зніяковіло відповіла я - ну, я маю на увазі, що не очікувала того що ви виглядаєте таким молодим. Мені здавалося, що Ви маєте бути поважного віку. Уявлялося, що Ви чоловік з сивим волоссям та чіпким поглядом тьмяних очей. І неодмінно з палицею у руці, на яку при ходьбі Вам треба спиратися .

– Ого! Нічого собі образ! - сміючись відповів він - Так, усе правильно, якщо зіставити мій вік і зовнішність, то я мав би вигляд саме такий, як ти описала. Але, через те, що я зустрів свою пару та Мірая виявилася серцем мого вогню, то молодим я буду ще доволі довго. І лише за кілька десятків років до кінця моя зовнішність почне змінюватися.

– Вибачте, я не знала. Мабуть, з мого боку це було не дуже тактовно - винувато опускаючи очі, промовила я

– О, ні! Все добре. Мені подобається те, що ти досить прямолінійна, чесна та відверта. Це зараз занадто рідкі якості характеру - промовив майстер Аріус - Як я розумію, ти пригадала усе?

Ставлячи останнє питання, майстер Аріус зайняв сусіднє крісло, зосереджуючи свій погляд на мені та примружився в очікуванні відповіді.

– Так, але мені здається, що я пам'ятаю не усе – відповіла йому та побачивши здивовані погляди, поспішила роз'яснити - річ у тому, що мені так здається: я не пам'ятаю того чи тих хто скинув мене у прірву. Коли намагаюся згадати обличчя, то начебто натикаюсь на стіну. В голові виникає лише якийсь розпливчастий образ. Але жодних асоціацій з живою істотою він у мене не викликає. Єдине у чому я маю абсолютну впевненість, так що це був ірлінг і це було зроблено зумисне.

– Добре. Звичайно було би неймовірною вдачею, якби ти могла назвати ім'я - тихо промовив Арій, ставлячи порожнє горнятко на стіл - але нічого, все одно знайдемо. Нехай це буде довше, але ми неодмінно знайдемо його.

Від його слів, та й в принципі від теплоти та турботи, яка проявляється у кожному їх жесті, русі та слові, на серці стає затишно. І з кожною хвилиною проведеною поруч із ними у мені зміцніла думка про те, що я вдома.

– До речі тато, а де мама? Чому ти повернувся один? - запитав Арій.

– Вона прилетить трошки пізніше. Там потрібна її допомога - почав було відповідати майстер, але глянувши на мене, пояснив - річ у тому, що ми сьогодні вночі приймали пологи у жінки з сусіднього селища. Вона народила неймовірного малюка з повітряною магією! Тож, Мірая поки залишилась там допомогти та показати що і як робити.

– Це радісно і неймовірно коли народжуються малюки - промовила я.

– Любиш дітей? - зіщуливши одне око, запитав майстер.

– А хто ж не любить дітей? - з посмішкою перепитала я - Наприклад, мої батьки дуже хотіли  мати декілька дітей, та, на жаль, у них лише я. Натан усиновлений, але я безмежно вдячна батькам за те, що прийняли таке серйозне рішення свого часу. Тож я мала змогу зростати не одна. Він для мене став більш ніж брат!

– Ти сумуєш за ним? - тихо запитав Арій.

– Звичайно! Я завжди за ними сумую. Але у силу деяких особливостей мого характеру, я сумую за людиною коли вона на відстані, і майже не можу витримати коли хтось поруч зі мною - пояснила я - Чому так? Я не можу пояснити. Але моя родина, близькі та друзі знають про це і сприймають вже як належне. Тож я за це їм безмежно вдячна.

– Але? - запитав майстер Аріус та побачив мій здивований погляд, уточнив своє питання - складається враження, що далі у твоїй розповіді є “Але”.