Розділ 16

Як мені здалося, то впоралася я досить швидко. І хоча праве плече дійсно трохи додавало незручностей, потихеньку та я все ж обійшлася без сторонньої допомоги. А це вже маленьке досягнення зважаючи на нові реалії мого життя та становища. Та коли треба було одягатися, то мій гарний настрій миттєво зіпсувався, адже виявилося, що у мене немає змінного комплекту одягу.

— Мені ще вчитися і вчитися. Треба усе враховувати заздалегідь. Ну, і як тепер бути? Що робити? — розгублено гадала я — кликати на допомогу чи вийти у тій же одежі? Мабуть, краще покликати на допомогу. А що як вони подумають, що щось трапилось серйозне? Не хочеться їх лякати та додавати зайвого клопоту. А з іншої сторони не виходити ж голою.

Навпомацки повернулася до унітаза і зробивши від нього три обережні кроки вперед, підійшла до шафи з рушниками. Відкривши її, знайшла третю полицю знизу і навпомацки віднайшла найтовщий згорточок, адже якщо логічно думати, то чим менший рушник, тим тоншим він буде при складанні. Обережно розгорнула згорток і знайшовши один його кінчик, повела рукою до іншого: його ширина виявилася десь від одного плеча до кінця витягнути руки. Потім повела рукою в інший бік і виявила, що ця сторона рушника довше. Тож, ще трохи повагавшись, чи не буде це виглядати надто дивно? А потім все-таки зважилася, і завернулася у рушник, надійно зафіксувавши його спереду. Притримуючи його руками для надійності, прислухалася до відчуттів: рушник сягав мені трохи нижче коліна.

— Думаю пристойно — проговорила я сама до себе — ну, наскільки взагалі можна у цій ситуації виглядати пристойно.

Зробивши кілька глибоких вдихів повернулася до унітаза, а звідти за п'ять кроків праворуч опинилася біля дверей. Кілька разів нерішуче підіймала руку до ручки, а потім нарешті зважилася і тихенько відчинила двері. І тієї ж миті почула фрагмент розмови:

— … що я маю їй розповісти? Все одно це вже нічого не змінить! Занадто пізно… — стомлено промовив Арій.

— Сину, ти можеш помилятися… — стривожено промовив батько.

— Ні тату, я так вирішив! І вам не треба того розповідати... — почав було говорити Арій перервавши батька.

Можливо, я почула б більше та його перервала вже мати, мабуть, помітивши мене. Оскільки біля самих дверей у ванну пролунало:

— О, Рідо! Ти вже впоралася? Досить швидко. Усе вийшло? Чи потрібна допомога?

А я відчувши, що усі присутні повернулися у мою сторону вмить почервоніла, згадуючи який у мене зовнішній вигляд.

— Ні, дякую усе добре. Пробачте, за такий вигляд — ніяковіючи почала виправдовуватися я — та я геть забула про змінний одяг.

— Нічого страшного, досить навіть пристойний вигляд. Так хлопці, чого поставали? Швидко рушайте на кухню. Я там вже приготувала поїсти. Організуйте сніданок сюди. А ми поки переодягнемося у щось зручніше ніж рушничок — весело щебечучи говорила Мірая та обережно направляючи, підвела мене до ліжка.

Я ж посміхнулася від цієї ситуації, ніби заражаючись її легкістю та наснагою. Вона своєю поведінкою, здавалося говорила: усе нормально, все буде добре і все минеться! Усе, що відбувається, то цілком природно.

— Поряд з тобою, біля водоспаду, Арій знайшов сумку з жіночими речами — тим часом тихо проговорила Мірая — за розміром речей у ній, гадаю вона належить тобі. Я усе випрала, тож у них тобі буде значно краще ніж у моїх. Серед них є чудовий комплект з тонких штанів та вільної сорочки. Тканина дуже м'яка, тож не має дуже турбувати плече.

Спочатку жінка допомогла мені одягнути штани, а потім обережно, не рухаючи різко рукою одягла сорочку. Все це вона зробила не знімаючи рушника. Вона взагалі робила усе дуже обережно та делікатно. І я була їй за це дуже вдячна. Адже попри мій фізичний стан, вона жодною дією або словом не вказала на мою неповноцінність.

— Так, а тепер можна рушничок і прибрати. Він свою справу вже зробив — сміючись сказала жінка — Ага, ще почекай трохи, я зараз схожу за гребінцем і ми наведемо лад у твоїх кучерях.

Мірая швиденько зняла рушник і вийшла з кімнати. Я ж здивовано провела рукою по своєму волоссю:

— Дивно, справді, кучеряве.

— Чому дивно? — тихо пролунало від дверей, та все одно я здригнулася — вибач, не хотів тебе налякати.

— Нічого страшного, Арій. Я просто не почула, як відчинялися двері.

— А, двері були відчинені — проговорив він вже зовсім близько.

— Мабуть, твоя мама не замкнула. Вона пішла за гребінцем для мого волосся. Мені чомусь представляється, що я маю рівне каштанове волосся. А виявилося…

— А виявилося, що воно в'ється і має мідний відтінок. Дуже гарно я тобі скажу — промовив Арій, торкаючись мого волосся.

— О, сину ти вже усе приніс? — сказала Мірая заходячи до кімнати.

— Наче усе — стримано відповів чоловік — тато ще якийсь там відвар має заварити, тож залишився на кухні.

— Ага, тоді не міг би ти допомогти Ріді з волоссям? Розчеши й заплети у косу, а потім нагодуй дівчинку, зрозумів? А я швиденько приєднаюся до тата, поки він знову не наплутав з травами. А то буде, як минулого разу, коли замість відвару проти кашлю вийшло проносне.

Ми усі разом від сказаного розсміялися, а потім жінка пішла, прикривши за собою двері.