Розділ 15

Я ще довго не могла заснути, тому постійно крутилася та вовтузилася, намагаючись знайти для себе більш зручне положення. Звичайно ж при цьому не даючи Арію спокійно спати. Але незважаючи ні на що, він стримано та терпляче допомагав мені обережно лягти так, як у той момент мені здалося зручніше. Коли ці копирсання закінчилися я навіть і не уявляю. Та коли я прокинулась, то прислухавшись зрозуміла, що Арій досі міцно спить.

Я все ще лежала на його руці, але була притиснута спиною до його міцних грудей, іншою ж рукою він тримав мене за талію, а одну свою ногу він закинув поверх моїх ніг. Зробивши кілька спроб виплутатися з його полону, зрозуміла що домагалася лише того, що чоловік щось буркнув уві сні, а у наступну секунду я була ще міцніше притиснута до нього.

– Пф, диви який впертий! Може я тут, взагалі то, лусну скоро… - пробурмотіла я.

І як відповідь на мої невдалі спроби, у двері тихенько постукали, наче поспішали мені на допомогу, а через кілька секунд вони ледь чутно скрипнули. Потім почулося обережне шурхотіння та легкі кроки, і тихенько хтось підійшов до ліжка. А зі сторони дверей почулося неголосне хмикання.

– Так ти вже не спиш дівчинка - пошепки проговорила Мірая - тоді може допомогти тобі з вбиральнею?

— О, це було б чудово! А то я скоро просто лусну - посміхаючись промовила я - Та, здається, існує невеличка проблема: я не можу вибратися.

Зі сторони  дверей знов почулося хмикання, а потім почулися кроки, і у наступну секунду біля самого ліжка, зі сторони Арія, пролунало голосом Аріуса:

– Сину, а ну ж бо відпускай дівчинку! Ти диви, згріб наче вона кудись тікати зібралася.

– Тату, чого ти голосно розмовляєш зранку? І яку дівчину? - нічого не розуміючи спросоння тихо промовив Арій, все ж таки трохи послаблюючи свої обійми - і взагалі, ти б тихіше. Ріда ще спить, здається їй усю ніч було недобре.

– Не добре? - вмить серйозним тоном запитав лікар і я напевно знала, що зараз його погляд спрямований на мене.

– Ні, все гаразд! - поспішила запевнити його я - просто відчуття трохи незвичні. Ну, я маю на увазі те, що поряд зі мною хтось знаходиться. І до всього ще й різні думки роїлися у голові. Мені чомусь здається, що я завжди була одна. Тобто проживала одна.

– Оу, то я тобі заважав? - якось пригнічено запитав Арій.

– Я б сказала, що мені треба було трохи часу аби прилаштуватися до присутності іншої істоти поруч - намагаючись коректно пояснити, сказала я - але в той самий час я нервувала, що це я не даю тобі спокійно відпочити своїм постійними вошканням.

– Та ні, взагалі то мені достатньо кілька годин сну аби повністю відновитися. Тож ти цілком даремно переймаєшся через це - здається, посміхаючись відповів чоловік проводячи рукою по моєму волоссю.

– Ось в добре, що ви все прояснили - сплеснувши в долоні, промовила мати Арія - а тепер сину, треба нашу дівчинку віднести у ванну кімнату.

– Ні, не треба! - скинулася я - я сама можу ходити!

– Рідо, звісно ти можеш ходити сама - спокійно та розслаблено промовив Арій, позіхаючи - та поки ти занадто слабка, аби подолати таку відстань. До того ж твій зір… Нам треба спочатку прибрати з кімнати усе зайве, а інше розташувати по краях кімнати, аби тобі було досить зручно, пересуватися по приміщенню самостійно.

– Прошу, не треба через мене так перейматися - зніяковіло промовила я, все ж намагаючись самостійно підвестися з ліжка.

– Добре, як скажеш - на диво дуже швидко погодився він, а у наступну секунду я була підхоплена на руки - я зовсім й не проти, і навіть з превеликим задоволенням буду постійно та всюди носити тебе на руках!

– Ні, не потрібно постійно! - злякано проговорила я, а потім майже пошепки додала - я не проти конкретно твоїх рук, просто мені ж треба навчитися існувати без тебе і твоєї допомоги.

Мені здалося, що після сказаного мною він наче скам'янів, та все ж мовчки мене кудись ніс. Десь попереду відчинилися двері, і за кілька секунд мене обережно поставили на теплу підлогу. Потім позаду тихо зачинилися двері й Арій промовив:

– Так, тепер встаємо спиною впритул до дверей - він обережно взявши мене за плечі спрямував назад, поки я не вперлася спиною у двері. Потім він взявши мене за руки, почав розповідати, що і де знаходиться. У процесі він злегка притискав одну мою долоню до названого предмета, другу ж міцно тримав у своїй руці - Одразу біля дверей ліворуч, очищувач одягу. Через три кроки від нього розміщено унітаз, ще два кроки вперед умивальник, а ще через два кроки душова. Від унітаза, якщо стати до нього спиною, та зробивши три кроки вперед відчуєш вмонтовану шафу з рушниками та усілякими гігієнічними дрібничками. Рушники лежать на третій полиці знизу.

Далі він повернув мене до душової та відчинивши двері до неї направив мене у середину. І тут я запанікувала:

– Ну, не збирається ж він мене мити? Я це не витримаю! - мої думки метушилися видаючи все нові й нові аргументи та висновки. По спині пробігли холодні хвилі страху та паніки. На лобі аж виступили бісеринки поту.

Та, мабуть, мій стан був надто відкритим та красномовним для чоловіка, оскільки він обійняв мене зі спини й міцно притис до себе. І зовсім тихо проговорив:

– Рідо, що би ти собі зараз не навидумувала, припини це! Викинь зі своєї голови. Тобі тут шкоди не заподіють. Я тобі обіцяю. Зараз я просто розповідаю і показую, щоб ти могла максимально не залежати від сторонніх у цій кімнаті. Але, що б не трапилося, сміливо клич на допомогу. І запам'ятай: у хвилину небезпеки, про свій зовнішній вигляд ти маєш розмірковувати в останню чергу. Ти, твоє здоров'я та життя найважливіші! Зрозуміла? Обіцяю, що поки батьки тут, спочатку буде заходити у ванну кімнату мама, а потім кликати мене чи батька на допомогу, якщо знадобиться чоловіча допомога. Тож можеш бути спокійна.