Розділ 14

Лежачи на його плечі, здавалося що і проблеми, які звалилися на мою голову, не такі вже й жахливі. Навіть біль, наче тихіше ставав. Чомусь поряд з ним відчувалися затишок та захист, ніби усі негаразди цей чоловік спроможний подолати одним лише поглядом. Цікаво, а які в ньому очі? Якого кольору? І звідки тільки такі думки? Адже не пам’ятаю власного імені, не говорячи вже про людей…

— Ти чому не спиш? — пошепки запитав Арій — Болить?

— А ти? — перепитала я, машинально підводячи голову, щоб зазирнути у його очі. А потім розчаровано здихнувши знов поклала голову на його плече. Все одно нічого не бачу.

— Цікава манера відповідати питанням на питання — сміючись промовив він — І все ж таки?

— Міркую — важко вдихаючи, відповіла я — Як далі бути? І що поряд з тобою, мабуть, і не потрібно про це думати. Що біля тебе комфортно і спокійно. А ще мені цікаво, які в тебе очі? Якось так…

— Ого, несподівано — здивовано промовив він — Мені дуже лестить твоя довіра. Це приємно. А очі… А якого ти гадаєш вони кольору?

— Медового — не роздумуючи видала я — здається. Можливо, вони навіть змінюють колір, залежно від твого настрою. Так відчувається.

— Неймовірно! У тебе дуже розвинена інтуїція — промовив він погладжуючи мою спину — Дуже болить? Може знеболювальний відвар?

— Ні, не треба. Майже не болить, наче від твоєї руки тепло зігріває та розслабляє скам’янілі м’язи — пошепки сказала я — А ще цей аромат меду і скошеної трави, мене трохи заспокоює.

— Аромат? — запитав він, і поворухнувся ніби повертаючи головою — Дивно, в кімнаті наче нічого такого немає та й вікна замкнені…

— Я аж ніби бачу, як ти підійняв здивовано праву брову і принюхуєшся — засміялася я — Ні, це ти так смакуєш для мене.

— Смакую? — знов здивовано запитав він — Мені подобаються твої обороти мови. Ти мене вражаєш! Взагалі не знав що маю запах…

— Арій, а можеш, будь ласка, розповісти як я потрапила до вас? — спитала я, через кілька хвилин, хоча усіма фібрами душі було лячно почути його відповідь.

— Я знайшов тебе, під водоспадом на кордоні не магічних земель Каленна та імперії Тлебісе п'ятнадцять днів тому — тихо почав говорити він після того, як зробив кілька глибоких вдихів — Давай, спочатку я трохи коротко тобі розповім передісторію. Колись, я викладав в бойовій академії. І у мене було два особистих учні Несеєм та Нікос. Хлопці були дуже обдарованими та здібними. Разом з ними ми створили один артефакт — маячок, за допомогою якого можливо знайти його власника у будь-якому куточку нашого світу. Але такий артефакт можна іншому лише подарувати чи передати добровільно в користування. При інших умовах він не спрацює. Такі артефакти були зроблені для обох хлопців у вигляді кулонів. Обидва кулони я прив'язав до свого браслета. Тож якщо  власник кулона — маячка потрапляє у біду, то варто йому лише стиснути кулон, як на моєму браслеті одразу загоряється червоний індикатор. Отримавши сигнал, я можу відстежувати та віднайти хлопця за сигналом. Так ось, два тижні тому на мій браслет надійшов такий сигнал з кулона Нікоса. Коли я прибув на місце пригоди, то виявив там лише тебе. Саме ти затискала у своїй долоні його кулон. Положення та понівечення твого тіла вказували на те, що там ти опинилася не випадково. Я розумів, що Нікос віддав тобі кулон добровільно, але доставити тебе до нього я все ж таки не наважився, оскільки існувала велика ймовірність того, що десь поблизу міг бути той або ж ті хто так вчинив з тобою.

— Ти гадаєш, що хтось мене хотів вбити? — хрипло, від надлишку емоцій, запитала я.

— Мені здається, що так — відповів він міцніше стискаючи мене — тож, якщо ти не проти звісно, то трохи пізніше, коли тобі стане краще, ми разом навістимо  Нікоса. Добре?

— Гаразд — прошепотіла я — Арій, а можна мені хоча б доторкнутися до того кулону? Можливо, це допоможе щось згадати.

— Так, звісно — напружено промовив він і не випускаючи мене зі своїх обіймів обережно потягнувся у бік. А за кілька секунд у мою долоню було вкладено прохолодну річ.

Я обережно торкалася поверхні. На дотик, він був прохолодним та мав вісім загострених кінців, а в середині була якась фігурка. Кулон поступово від моїх рук нагрівався і несподівано у пам’яті спливло образ молодого хлопця, який легенько штовхнув плечем мене і сказав: “Ріда, ти збираєшся, наче на бійню з непередбачуваними наслідками”. А за мить цей образ розтанув і загубився десь на задвірках свідомості.

— Ти щось згадала? — стурбовано запитав Арій — ти здригнулася…

— Я побачила образ хлопця і він називав мене “Ріда” — тихо проговорила я.

— “Ріда”? Схоже на скорочену версію якогось імені — задумливо запитав він, а потім якось напружено та обережно запитав — А хто цей хлопець?

— Здається, брат. Але я не впевнена — розгублено сказала я — і ще здається моя інтуїція мені підказувала, що можуть бути неприємності.

— А ще на кулон було записано повідомлення. Хоча воно для мене та послухай його. Мені здається це тобі трохи прояснить мету твоїх мандрувань — тихенько продовжив говорити Арій, а потім торкнувся кулона і я почула голос незнайомого чоловіка, який розповідав про те, кого я шукаю і що мені необхідна допомога при першому переродженню.

— Тобто, я мала на меті знайти Майстра який виявився твоїм батьком? — запитала я — і ви зможете мені допомогти з переродженням? Але як ви можете мені допомогти, якщо я забула навіть основи всього?!