Розділ 14

Лежачи на його плечі, здавалося що і проблеми, які звалилися на мою голову, не такі вже й жахливі. Навіть біль, наче тихіше ставав. Чомусь поряд з ним відчувалися затишок та захист, ніби усі негаразди цей чоловік спроможний подолати одним лише поглядом. Цікаво, а які в ньому очі? Якого кольору? І звідки тільки такі думки? Адже не пам’ятаю власного імені, не говорячи вже про людей…

– Ти чому не спиш? - пошепки запитав Арій - Болить?

– А ти? - перепитала я, машинально підводячи голову, щоб зазирнути у його очі. А потім розчаровано здихнувши знов поклала голову на його плече. Все одно нічого не бачу.

– Цікава манера відповідати питанням на питання - сміючись промовив він - І все ж таки?

– Міркую - важко вдихаючи, відповіла я - Як далі бути? І що поряд з тобою, мабуть, і не потрібно про це думати. Що біля тебе комфортно і спокійно. А ще мені цікаво, які в тебе очі? Якось так…

– Ого, несподівано - здивовано промовив він - Мені дуже лестить твоя довіра. Це приємно. А очі… А якого ти гадаєш вони кольору?

– Медового - не роздумуючи видала я - здається. Можливо, вони навіть змінюють колір, залежно від твого настрою. Так відчувається.

– Неймовірно! У тебе дуже розвинена інтуїція - промовив він погладжуючи мою спину - Дуже болить? Може знеболювальний відвар?

– Ні, не треба. Майже не болить, наче від твоєї руки тепло зігріває та розслабляє скам’янілі м’язи - пошепки сказала я - А ще цей аромат меду і скошеної трави, мене трохи заспокоює.

– Аромат? - запитав він, і поворухнувся ніби повертаючи головою - Дивно, в кімнаті наче нічого такого немає та й вікна замкнені…

– Я аж ніби бачу, як ти підійняв здивовано праву брову і принюхуєшся - засміялася я - Ні, це ти так смакуєш для мене.

– Смакую? - знов здивовано запитав він - Мені подобаються твої обороти мови. Ти мене вражаєш! Взагалі не знав що маю запах…

– Арій, а можеш будь ласка розповісти як я потрапила до вас? - спитала я, через кілька хвилин, хоча усіма фібрами душі було лячно почути його відповідь.

– Я знайшов тебе, під водоспадом на кордоні не магічних земель Каленна та імперії Тлебісе п'ятнадцять днів тому - тихо почав говорити він, після того як зробив кілька глибоких вдихів - Давай, спочатку я трохи коротко тобі розповім передісторію. Колись, я викладав в бойовій академії. І у мене було два особистих учні Несеєм та Нікос. Хлопці були дуже обдаровані і здібними. Разом з ними ми створили один артефакт - маячок, за допомогою якого можливо знайти його власника у будь-якому куточку нашого світу. Але такий артефакт можна іншому лише подарувати чи передати добровільно в користування. При інших умовах він не спрацює. Такі артефакти були зроблені для обох хлопців у вигляді кулонів. Обидва кулони я прив'язав до свого браслета. Тож якщо  власник кулона - маячка потрапляє у біду, то варто йому лише стиснути кулон, як на моєму браслеті одразу загоряється червоний індикатор. Отримавши сигнал, я можу відслідковувати та віднайти хлопця за сигналом. Так ось, два тижні тому на мій браслет надійшов такий сигнал з кулона Нікоса. Коли я прибув на місце пригоди, то виявив там лише тебе. Саме ти затискала у своїй долоні його кулон. Положення та понівечення твого тіла вказували на те, що там ти опинилася не випадково. Я розумів, що Нікос віддав тобі кулон добровільно, але доставити тебе до нього я все ж таки не наважився, оскільки існувала велика ймовірність того, що десь поблизу міг бути той або ж ті хто так вчинив з тобою.

– Ти гадаєш, що хтось мене хотів вбити? - хрипло, від надлишку емоцій, запитала я.

– Мені здається, що так - відповів він міцніше стискаючи мене - тож, якщо ти не проти звісно, то трохи пізніше, коли тобі стане краще, ми разом навістимо  Нікоса. Добре?

– Гаразд - прошепотіла я - Арій, а можна мені хоча б доторкнутися до того кулону? Можливо, це допоможе щось згадати.

– Так, звісно - напружено промовив він і не випускаючи мене зі своїх обіймів обережно потягнувся у бік. А за кілька секунд у мою долоню було вкладено прохолодну річ.

Я обережно торкалася поверхні. На дотик, він був прохолодним та мав вісім загострених кінців, а в середині була якась фігурка. Кулон поступово від моїх рук нагрівався і несподівано у пам’яті спливло образ молодого хлопця, який легенько штовхнув плечем мене і сказав: “Ріда, ти збираєшся, наче на бійню з непередбачуваними наслідками”. А за мить цей образ розтанув і загубився десь на задвірках свідомості.

– Ти щось згадала? - стурбовано запитав Арій - ти здригнулася…

– Я побачила образ хлопця і він називав мене “Ріда” - тихо проговорила я.

– “Ріда”? Схоже на скорочену версію якогось імені - задумливо запитав він, а потім якось напружено та обережно запитав - А хто цей хлопець?

– Здається, брат. Але я не впевнена - розгублено сказала я - і ще здається моя інтуїція мені підказувала, що можуть бути неприємності.

– А ще на кулон було записано повідомлення. Хоча воно для мене та послухай його. Мені здається це тобі трохи прояснить мету твоїх мандрувань - тихенько продовжив говорити Арій, а потім торкнувся кулона і я почула голос незнайомого чоловіка, який розповідав про те, кого я шукаю і що мені необхідна допомога при першому переродженню.

– Тобто, я мала на меті знайти Майстра який виявився твоїм батьком? - запитала я - і ви зможете мені допомогти з переродженням? Але як ви можете мені допомогти, якщо я забула навіть основи всього?!