Розділ 12

І навіть ці хвилини, що я тримав її на своїх руках, вже були варті того, аби я чекав кілька століть. Навіть, якщо вона мене не прийме, я все одно буду безмежно вдячний за нашу зустріч.

Я потихеньку, намагаючись навіть не дихати надто різко, щоб не нашкодити, почав підніматися разом з нею. Якщо бути чесним, у мене це виходило дуже погано, адже усе її тіло здавалося ніби скам’янілим. Та зрештою мені вдалося задумане, і ось разом зі знятою з вістря дівчиною на руках я перелетів на берег, щоб мати змогу ретельніше оглянути її. Виявив, що окрім зламаних крил, у неї численні забої та розбита голова у декількох місцях. Але найбільше мене турбувало її праве крило, яке було зламане у плечовому відділі, лопатка знаходиться в не природному положенні, а м’які тканини у районі променевої кістки були розірвані у клоччя. Саме цією ділянкою вона і висіла на вістрі. Кровотеча не припиняється. Магія б звичайно допомогла набагато швидше та й ефективніше, але у мене не було гарантії та впевненості, що там наверху, на магічній території, ми не потрапимо у лапи того хто це зробив з моєю дівчинкою. А те, що це було зроблено зумисне, сумнівів не викликає. І це мені доведеться з’ясувати. Потім. А зараз мені терміново потрібен батько. Він досконало знає, що необхідно робити при таких понівеченнях.

Неподалік, до берега прибило звичайну сумку яка, мабуть, належить дівчині. Заглянувши в неї, дістав кілька сорочок, які швидко порвав на широкі смуги та за допомогою них зафіксував понівечене крило дівчини. Я намагався робити усе швидко та злагоджено, не допускаючи жодної зайвої дії або руху. А за кілька хвилин ми вже летіли у напрямку до мого будинку. Ще здалеку помітив, як на веранді знервовано туди сюди ходить батько, іноді поглядаючи у небо. Та у мить коли він помітив нас, різко зупинився на верхній сходинці, невідривно дивлячись на мене, аж допоки я разом зі своєю дорогоцінною ношею не опустився перед ним.

– Це він? Нікос? - хрипло від переживання, запитав батько.

– Це вона тату! І у неї розтрощено крило - прошепотів я, впевнено крокуючи в будинок - Ми маємо все виправити. Моя дівчинка має знову злетіти у небо!

– Твоя? - перепитав приголомшений батько йдучи за мною та з надією додав - ти впевнений?

– Абсолютно! Все було як в мить її народження. Тож я впевнений - це точно вона.

Батько мав цінний дар цілительства. За допомогою магії він підіймав тих, хто вже був однією ногою за межею. Та тут, на не магічній території, він удосконалив свій природний талант і зміг допомогти багатьом знов обертатися, літати та плисти. Але така серйозна травма, як ця йому дісталася вперше.

– Зможеш це виправити? - з надією запитав я.

– Я мушу впоратися - посміхаючись сказав він - а зараз мені потрібно, щоб ти наносив води, та приніс чисті простирадла, та ще з передпокою принеси мою сумку. В першу чергу треба зупинити кровотечу, а потім я буду поратися з кістками. А потім мені потрібна цілковита тиша. Тож ти сину, тим часом, маєш доставити сюди маму. Вона мені потрібна буде десь за годину. Зможеш?

– Але ж я не можу її залишити! - вигукнув я.

– Ти все одно мусиш піти. Тут я маю бути сам. То ж використай цей час з користю. Зроби як я прошу.

Я вагався чи варто мені летіти. Та коли батько зупинився посеред кімнати та суворо глянув на мене, я добре знав що він не зрушить з місця поки не буде зроблено, як він сказав. Тож коротко кивнув йому, даючи зрозуміти що зроблю усе, як він сказав, і стрімко вийшов з дому. А опинившись на дворі не зупиняючись, прямо на ходу розправив крила та злетів у небо. У мене є година. Всього лише година. І я мав встигнути.

Якби я був лише сам, то відстань туди та назад подолав би і менше ніж за годину. Та я мав повертатися з мамою, яка на жаль, не могла розвинути ту ж саму швидкість що і я. Річ у тому, що ще до зустрічі з батьком, вона якимось чином пошкодила свої крила і вони зрослися неправильно. Вона тоді втратила здатність літати. Тому вони і переселилися в ці землі, аби вона почувалася комфортно без можливості літати. Але після першого переродження поряд з батьком уже у статусі його істинної пари, вона здобула повну трансформацію. Це дещо виправило ситуацію і до неї повернулася здатність літати, та швидкість вже ніколи не була тією що до травми. Тому зараз я мав якнайшвидше подолати шлях до будинку батьків, аби потім не поспішаючи повернутися разом з матір'ю.

Вона зраділа мені, як завжди радіє мати, коли син дуже давно не був вдома. Це було помітно і я це побачив ще підлітаючи до їх будинку, та варто було мені лише торкнутися ногами землі, як її міміка змінилася. Вона вмить стала серйозною та зібраною.

– Так, розповідай. Що вже трапилось у вас? - серйозно запитала вона, поставивши руки в боки - Щось з батьком?

– Ні, з батьком все добре, не хвилюйся. Але йому потрібна твоя допомога - відповів я, та бачачи як в її очах зароджується паніка, поспішив заспокоїти її та усе пояснити - Ні, ні! Не лякайся, мамо! З ним усе добре. Просто зараз він надає допомогу одній дівчині, яка понівечила крила. Тато послав за тобою тому, що ти потрібна йому за годину. Так що збирайся і він просив взяти усе необхідне.

– Зрозуміла. Зараз кілька хвилин - серйозно промовила мама та зникла у будинку.

І дійсно, за кілька хвилин моя мати стояла на порозі абсолютно зібрана, з не великою сумкою через плече. Вона рішуче розправила крила і впевнено зробила крок вперед.

– Ну, що летимо? Ми маємо встигнути - посміхаючись промовила вона вже злітаючи угору.