Розділ 11

Арій

– Тату, тобі зовсім не обов’язково було прилітати. Через кілька днів я б сам прилетів до вас - промовив я, та все одно міцно обіймаючи батька - Як там мама?

– Те, що ти синку забрався у таку глушину та й відгородився від усіх, ще зовсім не означає що й інші мають відгородитися від тебе. То був твій вибір, а бути поруч з тобою - це наш вибір. А мама? Як і завжди сумує та чекає на свого єдиного сина.

Все це батько говорив проходячи у будинок та викладаючи на стіл смаколики, які завжди ним передавала мама.

Батьки у мене істинні один для одного. Два вогняні ірлинги, яким пощастило зустрітися та здобути серце свого вогню один в одному. Вони зустрілися коли батькові було вже сімсот, я мамі лише двісті років. І разом вони вже трохи більше ніж вісімсот років. Я їх єдиний син, тож уся їх любов, тепло, турбота та ласка були направлені виключно на мене. Ну, і на одне одного, звісно ж. Саме маючи перед очима, як приклад їх стосунки, я ніколи і не розглядав варіант інших стосунків, ніж зустріти свою єдину. Призначену Творцем лише для мене, яка розподілить зі мною не лише життя, а й силу, магію та мій вогонь. Коли ти можеш отримати найбільший скарб, який можна лише отримати від Творця - то чи варто погоджуватися на менше?

Та минали роки, а моя істинна все не з’являлася. Після першого переродження, яке відбувалося під наглядом батька, я вступив до академії на бойовий факультет. По закінченню навчання, як найкращий випускник я був запрошений до палацу імператора імперії Тлебісе для навчання наслідного інфанта, який на той час був трохи молодший за мене. Потім, вже після його сходження на трон, я так і залишився у палаці та очолив службу безпеки. І звісно мені доручили почесну місію навчати наступного наслідного інфанта. Цей хлопчик Несеєм став для мене занадто дорогим. Чомусь до нього тягнулося усе моє єство. І спочатку я гадав, що саме він серце мого вогню. Такі випадки теж були в історії, тоді чоловіки ставали побратимами. Тоді, для себе вирішив бути завжди коло нього. Стати для нього наставником, другом, братом. Його тінню. Коли настав його час, вдвох вступили до академії: він, як адепт, я ж як майстер - викладач.

Та разючим і неймовірним стало те, що на потоці був ще один адепт Нікос до якого так само тягнулася моя сила. Двох істинних не буває! Чи принаймні такого ще ніколи не було. Я був розгублений. Пояснень цього феномену у мене не було. Як і у батька, якому я все розповів. Як і в усіх книжках та сувоях, які я тільки міг знайти. Та одного разу я опинився в одній старій бібліотеці, при храмі Творця. Увійшовши до секції з найстарішими сувоями, я несподівано здригнувся від майже потойбічного голосу:

– Довго ж фенікс ти йшов сюди. Я вже й втомився чекати на тебе.

Біля однієї з полиць стояв старець - ірлинг, у білому балахоні та з довгою палицею в худорлявій руці. Він дивився майже білими очима у мій бік і посміхався.

– Тримай юначе - промовив він, простягаючи мені старий сувій - Це для тебе. І хлопчаків збережи за будь-яку ціну, адже через них має пройти твоя обрана.

І просто зник. Наче його і не було.

– Що це все значить? - запитав в нікуди - Хлопчаки це Несеєм та Нікос? І що значить “Через них має пройти твоя обрана”?

Я був ще більш розгубленим та спантеличеним, ніж до приходу сюди. Питань стало ще більше. І жодної відповіді. Змучено сівши прямо на холодні плити підлоги, тут же біля полиць, розкрив сувій:

З поміж усіх легенд, одну лиш загадала зранку:

Той Фенікс, що зустрів кохану, згораючи у ній

Відродиться із попелу безсмертним на світанку

І будуть закохані разом щасливі мільйони днів!

Та має це умови, і станеться лише у певні строки.

Для неї ця умова - то життя не більше сотні років,

Він її відчує, в останній рік восьми століть мороки,

Але при взаємній згоді та лиш добровільних кроків!

– Що ж, напевно, це і є відповідь - глибоко вдихнув та промовив я, а потім розсміявся - Так, парадокс виходить: я її зустріну лише в останній рік свого існування, та чи захоче вона мене знати? Мене - майже згорівшого ірлінга…

Це було найболючіше за усе, що я відчував за усе своє життя. Я мав прийняти на віру те, що вона КОЛИСЬ народиться для мене. Адже мені було лише трохи більше ніж чотириста років, тож її появу треба очікувати років так через триста не менше. А якщо вона мене не відчує? Чи якщо ми зовсім не зустрінемося? Чи я загину? І цих "чи" у голові роїлись ціла купа.

Від безлічі питань та сумнівів, які постійно роїлися у моїй голові, я мало не збожеволів. Але академія та адепти стали для мене змістом життя та постійним клопотом, який трохи відвертав від моїх роздумів та душевних вагань.

Адапти Несеєм Енліль та Нікос Ватерал стали моїми особистими учнями. Їх я навчив всього, що знав і вмів сам. Ми разом розробляли та створювали артефакти, які надалі стали в нагоді та допомагали багатьом по всіх імперіях.

Та особливим став артефакт - маячок. Ми його створили та використовували, лише під час практики. У руках того хто не був адептом він просто самостійно знищувався. Але після закінчення хлопцями академії, я планував залишитися там викладати, тож аби надалі мати змогу за ними приглядати, я удосконалив артефакт і налаштував його таким чином, що він справно працював за межами академії. Та лише у їх руках, чи тих кому вони його добровільно передадуть чи подарують.